ВЕНЕЦІЯ

НАТ. ВЕНЕЦІЯ, ІТАЛІЯ. ДЕНЬ.

Бірюзова вода блищить під сонячним світлом. Човен із Хантером повільно пропливає каналом, і камера поступово відкриває панораму Венеції.

ВЕНЕЦІЯ, ІТАЛІЯ.

Перед нами постає старовинне місто: античні будинки, церкви й собори, площі з фонтанами, вузькі вулички між будинками, над якими проходять невеликі мости. Навколо — мальовничі краєвиди Венеції.

Човен підпливає до площі, де розташований готель, і пришвартовується. Хантер виходить на берег та прямує через площу до готелю. Під ногами — бруківка, поруч фонтан і старовинна вежа. Проходячи крізь зграю голубів, які раптово здіймаються в повітря, Хантер помічає вуличку, де має знаходитися ресторан.

НАТ. ВУЛИЧКА. ВЕНЕЦІЯ. ДЕНЬ.

Через деякий час Хантер іде тією вулицею, де має бути ресторан.

Навколо панує спокій. Туристи проходять повз сувенірні крамниці, з відкритих вікон лунає тиха італійська музика. Хантер озирається на назви ресторанів.

Він піднімає погляд і шукає назву ресторану, але її поки не видно. Йде далі. Через кілька метрів Хантер зупиняється перед невеликим старовинним рестораном. Над входом висить темна вивіска із золотими літерами: «Ар Бо Рішльє».

Хантер оглядається. Нікого підозрілого. Він відчиняє двері.

ІНТ . РЕСТОРАН. ВЕНЕЦІЯ. ДЕНЬ.

Двері тихо зачиняються за Хантером.

Усередині панує зовсім інша атмосфера. Приглушене світло, дерев’яні столи, старовинні картини на стінах. Через великі вікна видно канал.

Кілька відвідувачів спокійно обідають.

Хантер повільно оглядає зал і помічає столик у кінці зали біля вікна. Він підходить до столика та сідає за нього. Потім до нього підходить офіціант.

ОФІЦІАНТ:

— Ви будете щось замовляти?

ХАНТЕР:

— Еспресо, будь ласка.

ОФІЦІАНТ:

— Вибачте, у нас еспресо немає.

Хантер глянув на нього сердитим поглядом.

ХАНТЕР:

— У вас є якась кава з молоком?!

ОФІЦІАНТ:

— Лате.

ХАНТЕР:

— От і подайте лате!

Офіціант записує в блокнот.

ОФІЦІАНТ:

— Це все?

ХАНТЕР:

— Так.

Офіціант відходить від нього.

Хантер озирається навколо та помічає на сусідньому столику газету. Він ще раз оглядається, швидко бере газету, розгортає її та прикриває нею обличчя.

Через кілька хвилин офіціант приносить йому лате, ставить на стіл і повертається назад.

Через деякий час до ресторану заходить Джін Гуан. Хантер готує окуляри. За ним заходять двоє чоловіків і Джей Ортон. Вони сідають за стіл, який розташований ближче до туалету.

Хантер опускає газету й фотографує, як Джін Гуан і Джей Ортон сидять разом за столом. Потім знову продовжує за ними спостерігати.

ДЖЕЙ ОРТОН:

— Отже, нарешті нам ніхто не має заважати, і щурів тут наче немає, тож можна продовжувати. Ви маєте товар?

ДЖІН ГУАН:

— А ви матимете гроші?

ДЖЕЙ ОРТОН:

— Кур’єр має зараз їх принести. Вони у валізі.

ДЖІН ГУАН:

— Поки я не побачу грошей, я навіть близько не збираюся давати вам товар!

Джей Ортон ненадовго відводить погляд убік, сміючись.

ДЖЕЙ ОРТОН:

— Містер Гуан. Не переживайте! Гроші будуть.

ДЖІН ГУАН:

— Не переживати?! Я пішов на зраду держави, вибив генерала, вкрав технологію, а за таке в моїй країні мене вже б розстріляли і ще й спалили на додачу!

ДЖЕЙ ОРТОН:

— Але ж ви не в КНДР. Ви ж у цивілізованому світі! Розслабтеся!

Хантер уважно стежить за ними зі свого столика й бачить, як до зали заходить хлопець у кепці з валізою. Хантер фотографує і його, і те, як він підходить до їхнього столика.

Хлопець підходить та передає Ортону валізу. Ортон зважує її в руці.

ДЖЕЙ ОРТОН:

— Не сумніваюся, що ви цією сумою будете задоволені.

Джін Гуан бере валізу та кладе на стіл маленьку папку.

ДЖІН ГУАН:

— Тут є все, що вам треба! Тепер прошу дозволити мені відійти.

ДЖЕЙ ОРТОН:

— Так, звісно!

Джін Гуан встає та йде до туалету. Джей Ортон проводить його поглядом.

Хантер бачить, що через деякий час Ортон теж встає та йде за ним у туалет.

ІНТ. ТУАЛЕТ РЕСТОРАНУ. ВЕНЕЦІЯ. ДЕНЬ.

Гуан заходить до туалету та займає середню кабінку з-поміж п’яти. Через хвилину заходить Ортон. Він озирається. Туалет має оригінальне оздоблення: картини, дзеркала та умивальники. Ортон помічає, що всі кабінки привідкриті, а середня — зачинена. Тим часом Гуан відкриває валізу. Усередині — пачки доларів. Ортон стає навпроти зачиненої кабінки, дістає пістолет і заряджає його. Лунає характерне клацання. Гуан насторожується.

Джей Ортон:

- Передавайте мої щирі вітання любому генералу!

Гуан заворушився та почав швидко діставати пістолет. Ортон відкрив вогонь і почав обстрілювати двері. Кулі пробивали двері та влучали в Джіна Гуана. Ортон випустив весь магазин, а останні дві кулі вистрілив у замок дверей. Потім перезарядив пістолет. Двері привідкрилися, і Гуан випав із кабінки на підлогу в калюжу крові.

Ортон обережно забрав валізу та закрив її. Потім наставив пістолет на Гуана.

Джей Ортон:

- З вами приємно мати справу.

Він двічі вистрілив йому в голову. Сховав пістолет і вийшов із туалету. Біля дверей на нього чекали двоє охоронців. Ортон вийшов із валізою в руках, і охоронці рушили за ним.

Хантер уважно за цим спостерігав. Він підійшов до кур’єра, щось дав йому, потім щось сказав і покинув ресторан. Кур’єр вийшов слідом за ним.

Хантер озирнувся. Ортона та його охоронців уже не було. Він встав і пішов у туалет. Зайшовши всередину, побачив калюжу крові. Підійшов ближче та побачив мертвого Гуана. Хантер озирнувся, швидко сфотографував його та вибіг із туалету. 

НАТ. ВУЛИЦЯ. ВЕНЕЦІЯ. ДЕНЬ.

На вулиці панував натовп. Хантер довго розглядав людей, намагаючись знайти Ортона, але раптом помітив кур’єра й рушив за ним. Позаду з ресторану вибіг офіціант.