Розділ 45

Джеймс

— Джеймсе, я вбила її! — гірко почала плакати Ізабель.

Я міцно обійняв Бель та поглянув на тіло Єлени.

— Я покликала архангелів на допомогу, але вже було занадто пізно... я вбила її!

Відпустивши Ізабель, доторкнувся до Єлени. Намацав легкий пульс на шиї.

— Єлену можна врятувати. Чуєш мене?

Ізабель судомно схлипувала. Я обережно взяв Єлену на руки, й ми вийшли з вежі. Нас оточили воїни та маги.

— Джеймсе, негайно відкривай портал! — промовив верховний маг міста Парадайс.

У небі почулося ричання. Тінь від крил дракона накрила нас. На землю ступив Габріель й, воїни розступилися.

— Габріелю... мені шкода!

Брат обійняв Єлену та пригорнув до себе.

— Габріелю, це я у всьому винна! — промовила Ізабель та опустила очі.

— Це лише я винний у всьому... я не повинен був відпускати її!

— Габріелю, ти можеш врятувати Єлену...

Я не договорив, тому що появилися архангели.

— Джеймсе, — сказав Михаїл, — ми знаємо, що ти порушив правило безсмертного воїна Атарі та повернув до життя шостий маяк.

— Ти вдихнув у неї своє безсмертя, таким чином розділивши його з дівчиною! — продовжив Рафаїл.

Я опустив голову.

— Якщо потрібно було б, я знову без роздумів це зробив би!

Я поглянув на Ізабель. Вона присіла біля мене та взяла за руку.

— Ваша сила, воїни Атарі, — звернувся Михаїл, — це не лише служіння, честь, відвага та мужність! Головна ваша сила — це віра в життя, віра в кохання! Ви не лише сильні духом воїни, ви — переможці, яким притаманні почуття!

На землю спустились янголи. Їхнє світло заполонило всю землю. Темрява почала відходити. Вежа Вельзевула провалилася крізь землю. Інший світ, який був захоплений демонами, зникав на наших очах.

— Габріелю, поверни до життя Єлену! — сказав Михаїл. — Розділи з нею своє безсмертя!

Архангел Михаїл

Воїни Атарі та маги пройшли через портал. Я повернувся до братів та янголів.

— Михаїле, — доторкнувшись до плеча, промовив Гавриїл, — час вирушати!

Я кивнув.

— Перемога над Люцифером має гіркий присмак! — сказав. 

Янголи розправили крила та піднялися один за одним. Їхнє світло окутало землю. Небо розкрилося, пускаючи своїх воїнів додому. Архангели залишилися на землі.

— Михаїле, — сказав Єгудиїл, — чому ти дозволив Габріелю Велору поділитися безсмертям?

— Все дуже просто, брати мої! Габріель кохає Єлену. Я не міг дати загинути тій жінці, яка врятувала нашого воїна! Вона повернула йому почуття, емоції! Вона перша вдихнула в  нього життя!

— Михаїле, невже кохання вразило й твоє серце? — усміхнувшись, промовив Уриїл.

— Я давно живу з коханням у серці до людства та надприродних істот, які населяють землю, тому моя сила, мій меч завжди будуть охороняти цей світ!

З цими словами я змахнув крилами та піднявся в небо. Брати мої злетіли разом зі мною...

— До кінця світу я буду споглядати та охороняти життя! — голосно промовив.

Єлена

Я прокинулася від світла, яке ніби гралося з моїм обличчям та залишало приємний дотик. Варто було розплющити очі, як відразу ж нахлинули спогади.

Я тонула у власній крові...

Потім настала темрява...

— Габріель! — закричала.

У кімнату увійшов Габріель. Присівши на ліжко, він міцно обійняв мене.

— Все добре, Єлено! Я з тобою!

Відчувши його емоції, я здивовано поглянула та запитала:

— Що трапилось?

Габріель пригорнув мене до грудей та, поцілувавши, сказав:

— Єлено, тепер ти навіки лише моя.

Відчувши його відчуття, усміхнулася. Це були почуття ніжності та кохання. Вони огорнули мене, і вперше мені захотілося утонути лише в таких почуттях, лише в почуттях та емоціях Габріеля Велора.

— Єлено, я кохаю тебе! — щиро сказав Габріель. 

— Я також тебе кохаю!

По щоках потекли сльози. Він ніжно доторкнувся до щоки та язиком забрав сльози.

— Габріелю, це були сльози від щастя!

— Я просто хотів відчути тебе на дотик... ще раз! — цілуючи шию, промовив.

— Почекай! — відхилилася від чоловіка. — Я відчула, що помираю... а тепер ти говориш, що я навіки твоя!

— Ти дійсно помирала, — Габріель опустив голову та поцілував руку, продовжив говорити далі. — Михаїл дозволив вдихнути в тебе моє безсмертя.