Розділ 40

Єлена

Після вечері повернулась у свою кімнату. Зраділа від того, що тут нічого не змінилося. Ті самі книги, світильник, картини, квіти… Невже Керрі завжди приносила мої улюблені півонії? Мене це досить вразило й,  виступили сльози.

— Єлено?

Я оглянулася та побачила Керрі у дверях. Простягнула до неї руки, але раптом відчула… страх та відчай. Він так різко накрив мене, що я почала задихатися.

— Єлено, дівчинко, що з тобою? — тримаючи мене за руку, схвильовано запитала Керрі.

Руки почали трястися. В очах настала пелена, і я впала на руки Керрі.

— Мері-Енн! — закричала жінка.

— Єлено, що з тобою? — почула голос зведеної сестри й схопила її за руку.

Відчувши позитивні емоції та почуття, почала заспокоюватися...

— Єлено...

— Мері-Енн, дякую!

Керрі обійняла мене міцніше.

— Люба, що це з тобою було?

— Керрі, я так винна перед вами! Лише зараз розумію, що відштовхнула вас...

— Єлено, не варто! Дуглас би також погодився зі мною! — промовила Керрі. — Ми тебе любимо, як рідну, й хочемо, щоб ти була також щасливою.

Я перевела погляд на Мері-Енн.

— Я зрозуміла, що це було за почуття... любові! О, Мері-Енн — ти вагітна!

Дівчина всміхнулася та кивнула.

— Ти скоро станеш тіткою! — ласкаво промовила Мері-Енн.

Ми разом сиділи на підлозі та почали сміятися. Я в обіймах Керрі знову відчула себе у кругу родини.

— Єлено, так розповіси, що з тобою трапилось? — запитала Керрі.

— Хвилювання... за одну гарну дівчину. Було таке відчуття, ніби вона в небезпеці...

Я не хотіла, щоб вони думали про майбутнє, яке їх очікувало. Зараз, коли втратила останню з родини, Лауру, хотіла віддати Керрі та Мері-Енн все своє тепло та кохання… їм, як родині.

Я була егоїсткою, й зараз це розумію!

Довго не могла заснути. Думки вертілися між Дугласом, Габріелем... та Ізабель. Чомусь саме відчула Іззі. Що це могло бути?

З такими думками й заснула.

— Єлено!

Оглянулася. Я була у великій, білій колонній залі. Пройшла вперед і побачила обрив, а внизу були хмари.

— Єлено! — почувши ніжний та ласкавий голос, повернулась і побачила перед собою архангела Селафиїла.

Я поклонилася та помітила легку усмішку на його архангельському обличчі.

— Ізабель… щось трапилось з Ізабель? — швидко запитала.

Селафиїл кивнув.

— Четвертий маяк зрадила нас та викрала шостий!

— Ізабель найсильніша з них! — поглянувши на архангела, зрозуміла, що перервала його.

— Саме так, Єлено!

— Що я можу зробити?

— Будь готова, по тебе прийдуть Атарі. Ти потрібна Ізабель... і не лише їй...

— Габріель? — тихо запитала.

— Воїн повернув свою душу та силу.

— Я думала, що Габріель загинув, — закивала головою. — Я відчула його біль!

— Його врятували сильні почуття та віра. Душа воїна очистилася від отрути!

Я опустила очі та промовила:

— Світ змінюється... Я відчуваю страх у всьому живому. Страх ніби отрута попадає в тіло, заповнює собою душу та серце. Світ змінюється... Гнів та жорстокість виходять на волю. Вони вже отруїли душі людей та надприродних істот... Що буде далі?

— Далі — буде життя!

Архангел зник у білому сяйві.

Я прокинулася. Мені страшно було за Ізабель, і я дала обіцянку Габріелю, що не покину його, що допоможу. Я швидко одягнулася та спустилася на перший поверх, де мене вже чекали...

Ізабель
 

Не знаю скільки пройшло годин чи, можливо, днів у темниці. Я відмовлялася від їжі. Мою свідомість заповнювала темрява. Моя душа боролася, але чи надовго? Чи зможу я далі боротися? Вельзевул проникнув у мою свідомість, я опиралася, але з кожним разом робити це було тяжко. Вищий демон застосував демонську отруту, яка тепер тече в моїх жилах. На тілі з’являються нові рани від батога. Що буде далі?

Габріель
 

Я був одержимим своїм болем та смутком...

Я став божевільним лише від однієї думки, що вже не побачу Єлену. Я воїн, але почуття сорому накрили мене повністю! Як можна протистояти злу, якщо твоя душа зламана? Залишилось лише одне: врятувати цей світ, навіть якщо ціною свого життя та безсмертя!

Я стояв біля вікна, і в голові вирували думки, тому навіть не почув, як хтось зайшов у кімнату. Ніжний дотик пройшовся по спині. Оглянувся й побачив її... побачив ті самі сіро-блакитні очі та усмішку на вустах.