Розділ 29

Єлена

Я спустилася донизу, замотана лише в ковдру. Габріель повернувся та пильно поглянув. Від його холодного погляду застигла на місці.

— Ходімо снідати. Потім вирушаємо в дорогу! — серйозним тоном промовив.

Я схопила його за руку та поцілувала в щоку.

— Габріелю, я не претендую на твоє кохання, — поклавши долоні йому на груди, відчула, як б’ється його серце, й усміхнулася. — Поверни спочатку свою душу, а потім поговоримо!

Габріель від здивування підняв брови.

— Ти хочеш сказати, що тобі байдуже на минулу ніч?

Піднявши низ ковдри, засміялась.

— Навіть бездушним був неймовірно чуттєвим. Так що ти не настільки пропащий, як раніше думала! — поклавши голову йому на груди, лагідно продовжила говорити: — Мені дійсно сподобалася проведена ніч. Я вперше відчула таку близькість та бажання, проте я не розраховую на продовження ніжності й разом із цим не хочу відштовхувати тебе.

Я підняла голову та всміхнулася. На душі було досить спокійно. Чоловік обійняв та поцілував у маківку.

— Якщо ти без душі, емоцій та почуттів був таким... ммм... — засміялась, й Габріель засміявся у відповідь, — таким неймовірно ніжним та чуттєвим коханцем, то я буду чекати твою душу і, якщо потрібно, заберу твій біль та страх.

— Ти впевнена в цьому?

— Я вже ні в чому не можу бути впевненою... Я знайшла маяк. Її захист — найголовніше, що може бути на даний час. Але ми також повинні повернути тобі душу та силу дракона.

Я доторкнулася до тату дракона й відчула імпульс та силу. По тілу пройшли сироти.

— У мене таке відчуття, що твоя сила лише запечатана.

— Цього не може бути, — захитав головою.

— Звідки ти знаєш? Можливо, архангели не забрали силу дракона та душу, а лише надійно заховали… в тобі!

— Думати можна багато чого. Але без Михаїла ми нічого не дізнаємось. Ходімо снідати. Я зателефонував Іветті, вона привезе тобі чисті речі.

— Ів? — радісно викрикнула. — О, Габріелю, дякую тобі!

Коли приїхала Ів, я міцно обійняла її й відразу не помітила, що з нею був красень Еміс. Ельф привітався та поцілував руку. Я схопила Іветту та потягнула в кімнату, в якій вночі віддалася блаженству з Габріелем. Переодягнувшись, повернулася до Ів.

— Ти знайшла маяк, я дуже рада. Ми всі відчули цю силу, й причому, Єлено, не лише ми!

Я швидко розповіла Іветті про знайомство з Ізабель Айворі та подальші пригоди в місті магів Парадайс.

— Єлено, твої очі сяють! Це з чим пов’язано?

— Ів, правдиво запитати, через кого.

— О, — очі Іветти збільшилися від здивування, — невже через... — подруга раптово замовкла й декілька хвилин стояла, ніби у ступорі, а потім, схопивши мене за руку, потягнула за собою. — Тікаймо звідки! Мерщій! — закричала.

Ми вчотирьох вибігли з замку. З туману наближалася темна постать. Земля здригнулася від гулу. Каміння з замку почали падати в наш бік. Габріель схопив мене за плечі та відтягнув якомога далі. Замок почав розколюватися навпіл, і якась невідома сила розкидала всіх у різні боки.