Розділ 23

Ізабель

Через сон я почула, як рипнули двері. Розплющивши очі, стрімко піднявшись із ліжка, накинулася з обіймами на Джеймса. Він сильно притиснув до себе та підняв за талію. Я почала цілувати його обличчя та, занурившись руками в його волосся, з полегшенням зітхнула.

— Джеймсе, я так рада тебе бачити!

Чоловік не відпускав мене з обіймів. Його руки ніжно торкалися спини, і я відчула щастя та... збудження, яке розгорілося всередині мене та пульсувало по всьому тілі.

— Ти знову використав портал?

— Все добре, Бель, верховний дозволив використати портал в місті.

Я поглянула на нього, й мій погляд блукав по його обличчю.

— У тебе рани, що трапилось?

— Розповім пізніше. Не хвилюйся, Ізабель.

Коли Джеймс поставив мене на підлогу, я метнулась до ванної кімнати та набрала теплу воду.

— Роздягайся, промию рани.

Джеймс засміявся та, скинувши куртку, підійшов ближче й, забравши тарілку з рук, поставив її на стіл і знову обійняв.

— Якщо хочеш, то можу й роздягнутися!

Я засміялась.

— Тобі потрібно відпочити!

Джеймс взяв моє обличчя в долоні та поцілував. Його губи ніжно доторкнулися до моїх вуст. Я відчула, як щоки, потім тіло почало реагувати на поцілунок. Джеймс занурився рукою у волосся та ще ближче підвів до себе. Ліва рука обхопила талію, й навіть через сорочку відчула його дотик. По тілу промайнули сироти. Мій перший, такий ніжний поцілунок почав перетворюватися на палкий та гарячий. Його язик доторкнувся до мого піднебіння в пошуках мого язика. Я інстинктивно відповіла йому взаємністю, із грудей вирвався солодкий та приємний стогін. Джеймс підняв мене з підлоги, і я обхопила його руками та з тремтінням у серці продовжувала цілувати, не бажаючи відриватися від нього.

— Іза-бель...

Я відчула вологий язик на щоці.

— Не варто слів. Зараз ти поряд зі мною, й це саме найголовніше.

Я змусила Джеймса прилягти та відпочити. Я лежала поряд із ним та спостерігала, як він повільно занурювався в сон. Мабуть, я вже почала миритися з тим, що Джеймс не зможе постійно бути поряд. Ми такі різні, але той факт, що він став таким важливим для мене, — радував моє серце та душу. Якщо я навіть поживу один щасливий момент, я хочу, щоб він був саме з ним.

Єлена
 

Я повернулась у підземелля бібліотеки. Від почутого мене трусило, але все одно вирішила ознайомитися з книгою. Зустрівши гнома, намагалася не показувати свій настрій та хвилювання.

— Єлено, ви так раптово зникли, що я навіть не зміг попрощатися з вами.

— Вибач, потрібно було терміново бігти.

Гном віддав книгу.

— Верховний повідомив, що ця книга потрібна вам.

— Дякую! — всміхнулася.               

З тремтінням в руках я деякий час не могла відкрити книгу. Зібравшись із силою духу, все ж таки наважилась побачити минуле Габріеля. Я закрилася від усіх емоцій та відкрила книгу...

Поле бою було закривавлене від крові з поєднанням бруду. Посередині, на одному коліні з мечем у руках та опущеною головою був Габріель. Позаду нього промайнула темна постать із полум’яними очима. Я затремтіла всім тілом, адже від побаченого відчула сильні емоції Габріеля, й по моїх щоках потекли сльози.

— Ти зрадила мене! — мовив Габріель та, вставши з колін, виставив наперед меч.

Темна сутність почала перетворюватися на жінку з темно-каштановим волоссям, зеленими очима та тонкими вустами.

— Габріелю, кохання вбиває! — голосно засміялася, а потім додала. — Зло не лише буває пекельним, але й пристрасним. Будь зі мною! Стань моїм назавжди... підкорися мені!

Габріель озирнувся та поглянув на мертвих воїнів.

— Твої товариші лежать бездиханними. Безсмерті воїни Атарі, славетні воїни архангела Михаїла, які на віки занепали у своїй славі та силі! Габріелю, підкорися мені!

Емоції люті та смутку обпекли моє горло. Це були емоції Габріеля...

Він замахнувся мечем, але жінка, своєю чергою, розправила темні крила та почала відбиватися ними. Над полем бою піднявся вихор із пилу та грязі...

Мужність покидала Габріеля, й натомість почуття зради, смутку та розпачу заполонили його душу.

Я не могла більше відчувати його емоції, тому, закривши книгу, тяжко зітхнула.

«Не розумію… вже нічого не можу зрозуміти! Як мені повернути почуття тому, хто цього не хоче, тому, хто зрадив?» — подумала про себе.