Розділ 21

Fatum non accidit.1 

Єлена

Я прокинулася від тяжкого сновидіння, тому встала та пішла у ванну кімнату. Вигляд був замученим, а на серці тягар не давав спокою, тому що відчувала, що повинно щось трапитися… лихе. У місті Парадайс мої емоції та відчуття загострилися. Я відчувала, що маяк поруч, але як зрозуміти, хто він чи вона? Як не помилитися?

Пройшло понад три тижні, як я вивчала книги та старі папери, таким чином намагаючись знайти хоча б якісь відомості про маяк, але мої пошуки дорівнювали нулю. Навіть Ізабель вже змучилася, але трималася, не показуючи, що це марна справа. Я розуміла її почуття, адже вона хвилювалася за Джеймса Велора, а від нього ще й досі не було ніякої звістки.

Я також час від часу думала про старшого Велора, того егоїста. Габріель став для мене «той, що не знає смутку»! Я його так нарекла й знаю, що це йому не подобалося. Не можу сказати, що мені байдуже на Габріеля, але, доки не знайду маяк, ніякі інші думки не повинні бути в моїй голові.

— Я правда не знаю, де мені ще шукати, — одного разу зізналася верховному магу. — Розумію, що за такий короткий проміжок часу не зможу віднайти маяк.

Верховний маг Віллард Уолт присів в крісло та пильно поглянув на мене.

— Єлено, пошуки варто продовжити навіть тоді, коли вважаєш, що все втрачено. Крім тебе ніхто не зможе знайти маяк! — спокійним тоном промовив.

— Я це розумію, але як мені знайти маяк, якщо не знаю, якими емоціями чи почуттями повинна користуватися?

— Ти всі переглянула книги та папери, які я надав?

— Ні, — відверто відповіла.

— Ходімо зі мною!

Я пішла слідом за верховним у бібліотеку міста. На дворі вирувала заметіль, тому, накинувши на голову капюшон, намагалася наздогнати верховного мага. Він звик до вічної зими, а я в цьому місті вже відморозила собі дупцю. По дорозі ми зустріли стражу, тому я зупинилася та поглянула на них.

— Це лише міри обережності, — сказав верховний.

— Ви впевнені в цьому? Ваші емоції видають зовсім інше.

— Єлено, не варто на мені застосувати свої сили, — показавши вказаний палець, із усмішкою промовив Віллард. — На сході Шотландії в місті Ейнорі зафіксували спалах демонічних сил. Якщо потрібно буде, то ми відразу наддамо допомогу.

Ми дійшли до бібліотеки й ліфтом спустились у підземелля, де нас зустріли два охоронці. Верховний привітався з ними, й ми вирушили далі. Коридор оточували лампи, які світлом відбивалися на камінній стіні. Верховний відкрив сталеві двері та запросив увійти.

— В цьому місці зберігають стародавні артефакти та рукописи мислителів. Можеш оглянути їх. Я дам наказ пропускати тебе охоронцям.

Верховний віддав мені ключ.

— Дякую за таку довіру.

— Єлено, будуть питання, звертайся!

Я оглянула велику кімнату. В ній посередині був круглий стіл і мерехтіло повсюди світло. Склала руки в боки та почала активно думати, з чого ж розпочати свої пошуки.

Піднявшись на другий поверх, декілька годин розглядала стелажі, й мені приглянулася одна стара, витерта, велика книга. Я взяла її та вголос прочитала назву на латині, а саме «Cadit Draco», в перекладі звучало «Падіння Дракона». Відкривши книгу, я відразу кинула її на підлогу. Перед моїми очима мелькнуло поранене обличчя Габріеля Велора на полі бою, й позаду нього стояла жінка з полум’яним поглядом. Я присіла на коліна та, закривши книгу, взяла її в руки. Серце виривалося з грудей. Невже книга, яку я тримаю в руках, це оповідь про падіння Габріеля Велора? Почувши шерех позаду, миттєво встала на ноги.

— Міс, не варто мене боятися, — почула тонкий голосок, і з-за стелажів виглянув гном. — Мене звати Декі! Я працюю в бібліотеці. — Вийшовши, подав свою маленьку ручку. — Верховний повідомив, що вам потрібна допомога! — додав.

Я присіла навпочіпки та подала руку у відповідь.

— Рада знайомству, Декі. Мене звати Єлена.

— О, яку ви цікаву книгу тримаєте в руках. Сумна історія найсильнішого воїна Атарі! — поглянувши на руку, в якій я тримала книгу, промовив гном.

— Ти знаєш, хто з магів автор цієї книги? Тільки маги можуть створювати такі книжки.

— Автор невідомий. Ця книга декілька століть зберігається саме в цій частині бібліотеки в підземеллі. Доступ мають не всі, й відкрити книгу також не всі можуть, тому, якщо вас пустили сюди, значить, ви дійсно шукайте щось особливе.

Ізабель
 

Я не могла дізнатися, як там батьки, й хвилювалася за Джеймса. Єдина, хто розуміла та підтримувала мене, була Єлена. Не можу сказати, що мені тут погано, адже мешканці міста досить привітні й добре відносяться до мене, але все одно сумувала за домом, похмурим Гісбертом із його постійною сирістю та дощем. Життя в місті Парадайс протікає досить спокійно, тому я цілими днями проводжу час у бібліотеці та шукаю відомості, які так потрібні Єлені.

Я знову дістала ще одну книгу, яка була також написана по-латинські. У всіх книжках я шукала слово «маяк» або хоч якісь здогадки. Дочитавши десь до середини, мене ніби током вдарило. Я вголос прочитала слова: «Etiam in aeri, cum die ac nocte ista coniuncta sunt, in sua essentia ostendam praeberi fari. Praesidium terris milites descendere archangeli fari».