Розділ 14

Джеймс

Після минулої  зустрічі з Ізабель в  кімнаті вона все ж таки наважилася прийти, чим приємно здивувала, а ще більше порадувала очі своєю ніжністю та вродою. Давно не отримував естетичне задоволення. Вона була босоніж, в молочній сукні вище коліна, з тонкими бретельками, чорним ременем на талії. Що ж, Марісоль ідеально підібрала сукню. Туго зав’язаний хвіст знизу дав змогу роздивитися її юне обличчя, великі зелено-блакиті очі та рум’янці та щоках. Зрештою, щоб більше не бентежити дівчину, змусив себе відвести від неї погляд, але ж дідько, надовго мене не вистачило, тому знову поглянув.

— Я хотіла поговорити з тобою... вами, — присівши навпроти мене за столом, сказала.

Я усміхнувся та підняв брову. Це було досить мило, особливо її збентеження виглядало природним, чистим та таким недоторканим.

— Якщо хочеш, можеш звертатися до мене «ти».

Ізабель відвела погляд.

— Я хотіла сказати, а точніше, попрохати...

Вона не договорила, тому що у вітальні появилася Марісоль. Дівчина глибоко вдихнула й опустила очі.

— Спочатку повечеряй, а потім поговоримо! — сказав.

Марісоль нахилилася до мене та тихо промовила, щоб я не був таким строгим.

— Вона досить мила, а головне — непорочна, — додала ельфійка.

Марісоль вийшла з вітальні. Я перевів погляд на дівчину. Якщо Марісоль сказала про непорочність, тобто чистоту й незайманість, тепер стало зрозуміло, чому Алістер Таддеус вибрав саме її. Вона була не лише з гарною зовнішністю...

Після вечері вона все ж таки прямо, без зупинок та без хвилювання сказала, що хотіла б зателефонувати батькам. Я знав, що саме так і буде, тому повернув її мобільний телефон. Курт Айворі сказав, що друзів у дівчини немає, з сестрою вона не в дружніх відносинах, в принципі я це сам бачив, тому крім батьків вона більше нікому телефонувати точно не буде.

— Це все? — запитав.

— Ні! — замотала головою.

Місяць вже давно піднявся в небо. Я запросив прогулятися на подвір’я, й Ізабель, широко всміхнувшись, кивнула й побігла в кімнату, а через декілька хвилин вже стояла обутою в чоботи. На дворі було досить прохолодно, тому я накинув на неї свою куртку.

— Говори, що ще хотіла?

— Що тато запропонував тобі?

— Ця справа моя та твого батька.

Вона зупинилася, і я повернувся до неї обличчям.

— Ти будеш постійно охороняти мене від Алістера Таддеуса, — серйозним тоном сказала. — Рано чи пізно мені прийдеться повернутися, тому я хочу знати правду!

— Що для тебе зміниться, якщо дізнаєшся правду? — схиливши голову набік, примружився.

Дівчина закуталася в куртку й промовила:

— Можливо я зможу змінити умови?

— Ти серйозно? — засміявся. — Скажи мені, або ні, краще дай відповідь собі, що ти можеш мені запропонувати?

Дівчина відвернулася від мене й, знизавши плечима, сказала:

— Не знаю!

Помітивши спалах світла, сказав Ізабель, щоб вона йшла в будинок. Дівчина мовчки розвернулася та пішла.

— Брате, — обернувшись до Габріеля, промовив, — вчора я врятував Єлену Маршал від Чорної Анніс. До мене за допомогою звернулася провидиця Іветта Грейсон. Не знаєш, чому емпат повернулася?

— Мене якнайменше хвилює повернення Єлени! — відповів Габріель та підійшов ближче.

Я потиснув йому руку й промовив:

— Ти впевнений у цьому?

— З її появою в місті час від часу з’являться одержимі, навіть пекельні гончі показали свої ікла.

— А говориш, що тебе це не хвилює, — хмикнув і помітив, як на обличчі брата появилася лукава усмішка.

— Я лише прийшов, щоб попередити тебе. У місті щось відбувається. Демони вилазять назовні та з кожним разом поводяться все нахабніше.

— У тебе посічена брова. Що, знову в Арені бився?

— Ага, розважаюсь...

— Габріелю, можливо, вже настав час повернутися?

— Ні, цього ніколи не буде. Я втратив все й заслужив цього, тому — це моя кара за недалекоглядність!

— Габріелю, Архистратиг покарав тебе, забравши душу та силу дракона, але залишив життя...

— Так, залишив життя безсмертного без душі. Але знаєш що, з віками я втратив не лише відчуття реальності, але й смуток за минулими героїчними віками.

— Брате, я був і завжди буду на твоєму боці.

Габріель кивнув, відкрив портал та зникнув, залишивши мене на самоті. Я підняв голову та поглянув на другий поверх. Помітив, як Ізабель закривала фіранки, й через декілька хвилин світло в її кімнаті згаснуло. Я повернувся до будинку, взяв меч та пішов тренуватися в зал. З кожним розмахом меча створювалася енергія світла, яку можуть розпізнавати лише надприродні істоти. Близько опівночі пішов у свою кімнату й відразу занурився у глибокий сон.