Розділ 12

Ізабель

Тереза уникала мене. Батьки були заклопотані домашніми справами. Я не витримала бути вдома та з кашлем вирішила вийти на роботу.

Високо зав’язавши хвоста, одягнувши темні джинси та спортивні чоботи, накинула спортивну куртку й вибігла з дому раніше, щоб пішки пройтися. Погода була похмурою, але дякувати, що не було дощу. По дорозі мені зустрічались ельфи та маги, але я не звертала уваги на ні на кого, тому відразу не помітила, як мені назустріч йшов незнайомець, який минулого разу врятував мене, й, помітивши його, відразу зупинилася. Його гарні та незвичні очі ніби проглядали мою душу. Ті очі, які притягують та залишаються назавжди в пам’яті. Незнайомець декілька хвилин дивився на мене, а потім швидко перейшов через дорогу та зникнув. Я ще дивилася йому услід із тремтінням в ногах. Оглянулася. Всі кудись поспішали у своїх справах. Машини потоком їхали дорогою, а з будинків виглядала дітвора. Життя кипіло в місті з самого ранку, тим часом як я в цьому натовпі людей та надприродних істот відчула самотність, яка раптово настигла мене.

Я повільно дійшла до крамниці з тяжким серцем. Щось мене хвилювало та розривало душу навпіл, але я не могла зрозуміти, що так стривожило. До обіду у крамницю зайшло лише декілька людей, і здавалося, що вони лише заглянули тому, що погода знову показала свої вибрики у вигляді проливного дощу.

Я поглядала з вікна й вперше не хотіла повертатися додому, тому, щоб хоча б якось заспокоїтися, почала перекладати книги з полиць, витерла пил та, піднявшись на драбину, діставала звідти книги. Залишився ще один стелаж, як раптом драбина повалилася, і я з криком впала. Я боляче вдарилася спиною, й на мене для повного щастя полетіли книги, тому закрила голову руками. Піднявшись ліктями та оглянувши бардак, спочатку розізлилася, а потім із цією злістю прийшли сльози. Коли заспокоїлася, то зателефонувала мамі та попередила, що затримаюсь на роботі. Сама захотіла перестановку зробити, тепер і повинна привести до ладу крамницю.

Перед самим закриттям у крамницю завітав Алістер Таддеус, який звільнив мого батька з заводу та був досить неприємним типом. Про нього ходили різні чутки та погані відгуки. Від одного його погляду стало неприємно та моторошно. Досить гладкий чоловік, із круглою головою, маленькими темно-карими очима та зухвалою посмішкою, яка наводила жах.

— Ви донька Курта Айворі? — розглядаючи книги, запитав чоловік.

— Так! — відповіла та інтуїтивно відійшла на декілька кроків.                                                                   

— Ізабель, мені шкода, що твій татусь втратив роботу.

Чоловік намагався говорити з жалістю, але його неприємна посмішка видавала зовсім інші почуття. Він насолоджувався тим, що я не можу нічого йому відповісти. Я мовчала, розуміючи, що цій людині краще не перечити.

— Ти можеш допомогти своїй родині... якщо погодишся на певні умови.

Я від здивування витріщила очі. Хотілося втекти від нього. Але куди? Мені немає куди бігти...

— Я не розумію вас, — тихо промовила.

— Ти молода дівчина й досить гарна...

Алістер, підійшовши, доторкнувся до щоки, від чого мені бридко стало. Я відступила знову назад.

— Ізабель! Мама сказала, що ти....

Неочікувано появився тато, який застиг на порозі, коли побачив Алістера.

— Містере Айворі, мої вітання! — рявкнув чоловік.

— Що вам потрібно від моєї доньки? — злісно промовив тато та зробив крок до чоловіка. Я стала перед батьком зі словами, що пан Таддеус вже збирається йти.

— Курте, ти відмовився від моєї пропозиції, тому я вирішив сам запропонувати твоїй милій доньці нову та гарну роботу!

— Пішов геть, покидьок! — закричав тато. — Не смій наближатися до Ізабель!

— Дуже грубо, містере Айворі! — схиливши голову набік, сказав. — Ви можете пошкодувати про свої слова, — скривився.

Алістер вийшов із крамниці, а я не могла зрозуміти, що відбувається. На мої питання батько не відповідав і мовчки допоміг привести до ладу крамницю, й лише через годину ми вийшли.

— Тату, чому ти мовчиш і не відповідаєш на мої питання? — сівши в машину, знову запитала. — Скажи мені, я не розумію, чому цей чоловік приходив...

— Бель, я все розповім... але не зараз, — нахмурився тато, й дорогою додому ми доїхали мовчки.

Після вечері мама з татом довго говорили на кухні. Я так і не наважилася більше нічого питати в батьків, тому з тривогою піднялась на другий поверх і перед своєю кімнатою побачила Терезу, яка, склавши руки на грудях, злобно дивилася на мене.

— Що ти хочеш від мене? — гаркнула я. — У мене немає часу з тобою розмовляти...

Тереза перехопила мене за лікоть та промовила:

— Ти невдячна! Батьки виховували тебе, давали тобі навіть більше, чим рідній доньці! Я підслухала розмову батьків із Таддеусом, який пропонував за тебе великий статок, а натомість вони відмовилися від його пропозиції.

— Терезо, ти божевільна! — обурилася. — Якщо тебе цікавлять лише гроші, можеш себе запропонувати Таддеусу!

Зведена сестра боляче стисла лікоть.