Розділ 5

Єлена

Я на швидкості вистрибнула з машини.

Божевільна!

Так, це був ідіотський спосіб зберегти собі життя, але краще декілька синців та ран, ніж опинитися в лапах гончих…

Пройшовши квартал, побачила нічний клуб із яскраво-червоною вивіскою «Draconis» й не роздумуючи зайшла туди. Охорона спочатку не пропускала, але це було до того моменту, доки я не вплинула на їхні емоції. Якщо мені повезе, то демонські пси серед усіх людей та істот, які перебували у клубі, не знайдуть мене, але все одно, пробираючись серед натовпу, декілька разів оглянулася й коли помітила демонів, то відразу шмигнула в пустий коридор.

Я не розуміла, куди йду й навіщо взагалі забрела в цей клуб. В голові було помутніння, й все тіло нило від падіння. Опинившись у коридорі, я нервово почала смикати за ручки на всіх дверях, і лише в кінці коридору один кабінет був відкритим, тому, навіть не роздумуючи, зайшла всередину та, сховавшись за ширмою, присіла й обвила голову руками. Чому вважала, що знайду тут захист, я не могла зрозуміти. По тілу пройшовся озноб, а в роті був присмак крові. Я відпустила від себе всі емоції, які оточили мене, й закрилася невидимою оболонкою, але, коли за дверима почувся шерех та голос, здригнулася.

«Дурепа! Яка я дурепа! Навіщо приперлася в цей клуб й чим думала, коли ховалася за ширмою в якомусь кабінеті?!» — подумки сварилася на себе.

— Нам потрібна лише дівчина, — почула голос. — Ми бачили, як вона зайшла до твого клубу.

За ширмою я не змогла розгледіти нікого, тому, закривши рот руками, сиділа тихо, як мишка. Помітивши рухи й чоловічу тінь біля ширми, машинально сіпнулася.

«Дідько! Я володію рідкісним даром, а сиджу тут, як злякане дівчисько!» — знову почала сваритися.

— Ми не хочемо бійні, нам лише потрібна та дівка…

— Ви найгірші та найбридкіші демони, яких я знаю, — почувши низький тембр голосу, я заціпеніла, адже цей голос був досить знайомим. — Ви ввірвались у мій клуб і вимагаєте від мене якусь дівку! Вам заборонено полювати на цій території.

Я намагалася відчути його емоції, але знову не змогла. Я спробувала ще раз, але нічого… Я заклякла! Невже це той чоловік із Арени?

— Вона тут,  — промовив демон. — Можливо, ти навіть її приховуєш?

— Можливо, й приховую, — відповів чоловік. — Вона приховалась за ширмою!

Від почутого руки почали давати дрижаки. От гад, він здав мене!

— Ну, чому ви заклякли на місці? Йдіть, забирайте свою дівку!

Стиснувши кулаки, я сама вийшла.

Але варто було одному з демонів накинутися на мене, як розпочалася бійня. Чоловік, схопивши ніж, кинув у того демона, який схопив мене, і з його тіла вирвалося чорне створіння. Два інших, вже не звертаючи увагу на мене, накинулися на чоловіка, але він швидкими рухами клинка — так, у його руках звідкись появився клинок — завдавав удари в горлянки демонів.

— От лайно! — закричав чоловік, й у кабінет увірвалася охорона. — Заберіть їхні тіла! — крикнув.

Мені варто було тікати, причому відразу, коли розпочалася бійня, але я залишилася. Чоловік витер руки, які були у крові, й озирнувся. Сіро-блакитні очі почали блукати моїм тілом, а потім у нього появилася крива посмішка на обличчі.

— А ти змінилася, — відверто розглядаючи мене, хмикнув чоловік. — Вже дорослою стала! Я відразу пізнав тебе!

Я розгнівалася, так раптово, неочікувано… й, піднявши ніж з підлоги, накинулася на нього, але не встигла навіть замахнутися, як чоловік швидким рухом вибив ніж із рук та, схопивши за плечі, втиснув мене у стіну.

— Забери свої руки! — піднявши голову, прошипіла.

— Це ти прийшла на мою територію, — тихо сказав на вухо. — Що, красуне, твій дар не діє на мене? — обережно доторкнувся вустами до мочки вуха.

Я ахнула від такого… нахабства. Через моє тіло пройшлася енергія, і я відкинула від себе чоловіка. Він впав додолу та голосно засміявся.

— Ого! Це щось новеньке, — піднявшись на ноги, промовив. — Твої батьки не володіли такою силою!

Чоловік скинув жакет, і я обвела його поглядом. Навіть через сорочку розгледіла його м’язи. Він присів на край стола, зігнув праву ногу та уважно подивися на мене. Його погляд знову почав блукати моїм тілом, й цей факт мене дуже сильно дратував та якогось дідька лисого бентежив.

— У тебе рана на руці і на нозі, а також на щоці та шиї, — спокійно сказав. — А я говорив, що ти змінилася?

— Знущаєшся? — фиркнула. — Пройшло десять років…

— Чому повернулася? — нахмурився, і його тон голосу відразу став іншим, холодним та злим.

Коли він наблизився до мене, подих перехопило, і я відчула, як становлюся єдиною зі стіною. Жахливе відчуття безпорадності!

— Якщо не хочеш відповідати на моє питання, то вали звідси! — гаркнув.

Я відчула тремтіння в руках та нудоту, яка підступала до горла. В очах настала пелена.

— Якщо ти залишишся живою, я дійсно здивуюся...

Останніх слів я вже не чула, адже намагалася дійти до виходу й, схопившись за ручку дверей, відчула різкий біль і на останньому подиху закричала та випустила з тіла енергію, яка пройшлася по всьому кабінету, а далі, далі настала темрява.