Жодна частина цієї книги Не може бути скопійована чи опублікована без письмової Згоди автора.
****
Et semper mecum est… et non est qui dolorem 1
Єлена
Сум є однією з основних негативних емоцій, що виникає в разі відсутності задоволення, втрати чогось, бідності, нестачі позитивних думок. Але я знаю чудовий антонім цього слова — радість. Кожна людина почуває потребу в радісних моментах у своєму житті. Проте, якби людина чи інша жива істота постійно знаходилась у стані радості, вона не змогла б співчувати іншим та неадекватно реагувала б на стан навколишнього світу. Оскільки радість може виникати в результаті ослаблення болю, нервової напруги й негативних емоцій, вона здібна викликати ваблення або прив’язаність до об’єкта, який допоміг усунути ту чи іншу негативну емоцію.
Я відчуваю всі емоції, почуття людей і надприродних істот…
Чому надприродних істот?
Відповідь одна: світ належить не лише людству!
Всі ті людські й не лише людські емоції, які були в живих створіннях, огорнули мене. Вони літали в повітрі, і лише я могла спостерігати за ними. Емоції, почуття — ніби невидимі птахи, які пурхають над всіма живими істотами на землі. Я йшла повільно, нікуди не поспішаючи, відчуваючи та насолоджуючись емоціями, які наразі були на одній вулиці зі мною. Я йшла в натовпі поміж ельфів, людей та час від часу зустрічала магів. У всіх них були різні почуття, різний емоційний стан.
Коли подув холодний, я б навіть сказала крижаний, вітер, я підняла комір темно-синього пальта. Через два квартали буде мій будинок, тому змушено прискорила кроки.
Прийшовши додому, скинула одяг і відразу пішла у ванну кімнату, насолоджуючись спокоєм та тишею, а потім, повечерявши, лягла на канапу й без цікавості втупилася в перегляд якоїсь вечірньої програми, яка йшла по телевізору. Наливши віскі, вийшла на балкон та відразу відчула, як мороз повільно підступає до мого обличчя.
З балкона я споглядала на неймовірно гарний краєвид на озеро, гори та чисте небо. Насолодившись видом, повернулась до кімнати та, закутавшись у теплий халат, запалила камін.
Моє життя протікає досить спокійно, монотонно, але в самотності. Я не скаржуся на це, адже в моїй голові вже давно вирують зовсім інші думки, й перш за все це думки про помсту…
Коли забринів телефон, відразу підняла слухавку та хотіла почути такі довгоочікувані слова.
— Єлено, мені шкода, але ти не повинна повертатися, — почула спокійний жіночий голос.
— Я довго цього чекала, — різко відповіла.
— Те, що я розповім, тобі може не сподобатися. Єлено, насправді це якесь безглуздя...
— Більше нічого не говори! Я скоро буду!
— Ні, ти не повинна приїздити! — заперечила співрозмовниця. — Єлено, це небезпечно. Послухай мене, я не можу бачити твою долю.
— Іветто, немає часу чекати. Вже пройшло десять років. Мене ніхто чекати не буде.
— Ти помиляєшся! — емоційно викрикнула жінка у слухавку. — Ти не повинна повертатися!
— Досить. Я довгий час переховувалася від минулого.
— Чекай, не кидай слухавку. Я постійно бачу одну назву, яка пов’язана з тобою. Vade mecum.
— В перекладі з латинської мови вираз значить «іди за мною». Можливо, мені все ж таки варто повернутися?
— Ні, це небезпечно, — заперечила співрозмовниця.
— Ів, все наше життя — це одна велика небезпека.
Я кинула телефон та диван. Слова Іветти мене збентежили, але я не хотіла більше чекати.
«Моє майбутнє приховане навіть від провидиці. Якщо це так, то лише я можу визначити своє життя», — подумала про себе.
Історія життя моєї родини досить сумна та трагічна. Від батьків я отримала неоціненний та могутній дар. З роками я навчилася користуватися ним навіть у своїх цілях, хоча батьки й забороняли використати дар проти людей чи інших живих створінь, але це було в минулому!
Втративши родину, відчула не лише смуток та біль, але й пустоту, темряву, яка зародилася в моїй душі. Полум’я охопило не лише маєток, в якому була моя родина, але й моє серце. Мати, батько, дідусь, дві кузини. Всіх, кого я любила, зжерло полум’я. За мною гналися пекельні гончі. Їхні огидні та страшні тіла з вогненними очиськами бажали моєї смерті, але трапилось так, що тоді в мій порятунок втрутився безсмертний воїн Атарі.
В ту ніч, десять років назад, я повинна була померти разом із родиною страшною смертю від ікл пекельних гончих псів. Я була змушена тікати. Родина Іветти допомогла мені, та п’ятнадцятирічну дівчину приховали від демонів. Вони відчували свою провину, адже не могли навіть передбачити смерть родини. Не могли попередити. Згодом я опинилася у Франції в родині Божен та змінила своє ім’я. Я закінчила школу, університет під іменем Нора Божен. Коли настав час повернутися, я подякувала родині Божен за захист, підтримку й переїхала до Ірландії зі своїм справжнім іменем, іменем, яке дано мені від народження, а саме: Єлена Маршал.
І я остання з роду емпатів!
#3631 в Любовні романи
#857 в Любовне фентезі
#160 в Містика/Жахи
кохання та віра, протистояння героїв, містика архангели демони
Відредаговано: 17.12.2021