Фаталістка
(оповідання)
... Відколи вони познайомились, минуло півроку , і він жодного разу не запізнився на побачення ; більше того, Іван завжди був пунктуальний . Оксана дістала з кишені куртки мобільний телефон - на табло побачила 16:59. Не встигла сховати телефон, як хтось , підійшовши непомітно ззаду і затуливши їй очі долонями , мовив :
- Можеш не дивитись : рівно 17:00. Іван обережно повернув її до себе і торкнувся губами її щоки . Дивно , але той поцілунок був чомусь не таким, як інші його поцілунки : він був не то з якимось присмаком гіркоти , не то солонуватим , тому вона чомусь сказала йому " не треба".
-Що з тобою? Я чимось тебе образив ?- ніяковіючи спитав Іван .
- Ні , - відповіла тихо ,- але чомусь... І не договорила
- У мене для тебе сюрприз : сподіваюся , ти залишишся задоволеною, - хлопець посміхнувся , але в цій посмішці Оксана відчула усім своїм єством якусь загрозу , небезпеку , але наважилась спитати :
- Ну і чим же , Іване, ти мене здиувуєш цього разу?
- Мій товариш Петро купив новеньку "мазду" і вирішив покатати нас з тобою ,-його очі ніби і випромінювали радість , але водночас і лякали її
... Їй завжди подобалось в Іванові те , що він ніколи не дозволяв собі недозволеного-так поки що і мало бути , доки їхні стосунки не зайшли занадто далеко , до того ж мама виховувала її за класикою , так би мовити , жанру. Вона нічого не встигла відповісти Івану , бо біля тротуару , де вони стояли , раптом зупинилась новенька "мазда" синього кольору
-Сідайте , Ромео і Джульєтта - проїдемось вечірнім містом , а потім , виїхавши за місто , ви побачите , як за лісом ховається зимове сонце
... Перед очима спочатку проплили знайомі вулиці , будинки ; все відбувалося настільки швидко, що й не помітила, як виїхали за місто
... Справді , далеко за чорним містом ховалося зимове сонце-червоне і якесь зле
... Машина зупинилась . Петро відкрив передні дверцята , вийшов і підсів до них на заднє сидіння . В одній руці він тримав пляшку шампанського , в іншій - склянки
- Збризнеи ,- аби їздила без ремонту ,- Петро дивився на Оксану і Петра . Дівчина зніяковіла , але вичавила з се6бе :
- Але ж ти за кермом ,- сказала тремтячим голосом . Та на її зауваження ніхто з хлопців не звернув уваги .
... Коли допили пляшку , про щось говорила , Оксана не пила і мовчала , з острахом поглядаючи на хлопців - і поки що не могла зрозуміти , звідки взявся той страх
... Потім все відбувалося блискавично і нагадувало фільм жахів . Іван затулив їй рота , а Петро почав роздягати : спочатку куртку , потім кофтину. Зібравши всі сили , пручаючись , вона змогла вдарити в обличчя Петра. Іван на якусь мить відпустив руки , і тоді вона , скільки було сили , закричала і ... прокинулась .
... Холодний піт вкривав чоло . Глянула на ікону і - чи не вперше - перехрестилась . Потім подивилась на годинник - 16:00 . Вони домовились зустрітися о 17:00 біля пам'ятника Шевчвенка . Знала , що Іван пунктуальний . Швидко прийняла ванну , посушила волосся , вдягнулась і вийшла на вулицю . Коли йшла , =відчула на собі жадібні погляди незнайомих чоловіків, яким - давно помічала подобається її фігура моделі
... Дістала з сумки мобільний телефон : на табло цифри показували 16:59. Сховати телефон не встигла: хтось тихо підійшов до неї ззаду і затулив очі , а потім так само швидко і легко повернув до себе і поцілував у щоку .
- Могла б і не дивитись , - сказав Іван .- Ти ж знаєш , я пунктуальний . Цього разу Оксана помітила , що погляд Івана був не таким , як завжди , - він не дивився на неї і чомусь хвилювався .
- А ще , сказав Іван , і - Оксана зрозуміла , що він просто боїться чомусь дивитись їй в очі,- тебе чекає сюрприз
-І який же ,- спитала Оксана – і ії губи чомусь знову затремтіли
-Мій друг Петро купив новеньку «мазду» і хоче покатати нас з вітерцем
-…Холодний піт вкривав Оксанине чоло , обличчя стало блідим і затремтіли губи…
-Що з тобою , Оксано ? – запитав Іван збентежений тим , як Оксана зреагувала на його слова.
Якусь мить вона нічого не могла відповісти , а потім наважившись сказала
..-«Вибач , але зустрінемося іншим разом . Я прийшла лише сказати тобі ,що сьогодні вкрай потрібно побути вдова самій , а ви покатайтесь з вітерцем удвох …»
-Щось серйозне ? -запитав Іван , не дивлячись ій у очі
-Чесно кажучи , ні : я просто фаталістка – хай розповім якось іншим разом
…Шурхочучи шинами , біля тратуару загальмувала синя мазда . Сказавши «до побачення» Іваанові , пішла. Пройшовши кілька метрів , зупинилася і обернуася назад: побачила, як біля машини Іван про щорсь палко сперечався зі своії другом , а потім машина рвонула з місця ; Іван залишився стояти на самоті . Далеко за лісом ховалося червоне зле зимове сонце …
…Після всього , що трапилось , Іван жодного разу не зателефонував Оксані і не попросив зустрітися
-Може ,- міркувала Оксана ,- чомусь образившись , а може , щось інше … і коли міркувала про те «інше» , холодний піт вкривав ії чоло .