Розділ 8

Я вже стільки раз прокрутив в голові усі фрази, які планував сказати Марині, що моя рішучість зростала з кожною секундою очікування перед супермаркетом. Але усі внутрішні доводи просто розсипались, коли я нарешті побачив її на виході. Дівчина була дуже засмучена, здавалось навіть плакала, а потім побачила моє авто та розплакалась ще більше.

Сам не розумію, як так сталось, але я вже покинув водійське крісло та швидко попрямував до своєї дівчинки. Господи, і коли це я став такою розмазнею, що витираю сльози та соплі своєму проектові? Це не зовсім мій стиль, я завжди щось типу спокусника, який пропонує спокусу і не залишає можливості відмовитись від неї, але з Мариною… Все відверто навпаки, бо ж це я як придурок чекаю на неї під магазином та планую сваритись, мало не істерики влаштовувати в стилі «Чому ти не прийшла, ти мене підвела, а я ж для тебе все!».

Капець, я наче баба! Наче одна з тих баб, які бігали за мною та намагалися керувати моїм особистим життям. А я такий завжди холодний та сам в собі з усіма цими «поживемо побачимо», «там видно буде».

Але я бачив її таку зарюмсану і всі мої душевні переживання йшли десь на далекий план.

– Привіт, що сталося? – намагаюсь сховати тривогу в голосі, але виходить погано, бо подумки я вже б’ю морду тому, хто її образив.

– Мене звільнили, - продовжую плакати та утикається носом в моє плече. Господи. Та хіба ж можна через це переживати?

– І це все? А чому не приїхала на співбесіду? Ми ж домовлялись… - після цієї фрази дівчина знову заливається сльозами і я вже взагалі не радий, що спитав.

– Мені дали вибір: або їду, або працюю. А ввечері все одно відправили додому, сказали не підходжу їм і працюю погано, і добре що нічого винна не залишилась. А з платні вирахували майже всі биті склянки та товар пошкоджений, так що…

Я дивився на те, як вона плакала і вся злість моя потроху кудись зникала. Настільки довго думав про себе, що чекав чогось поганого від цієї маленької дівчинки, про яку потрібно піклуватись. Я почувався таким дурнем, що накрутив себе, тож просто міцно обійняв її та слухав, поки вона нарешті відкрилась мені та вже на повну ридала мені в плече.

Я точно вляпався, а в нас ще навіть нічого не було. Стояв як дурень, обіймаючи Марину, та не міг натішитись її близькістю. Може ну його цю гру та проекти? Просто бути з людиною, створити сім’ю. Сама думка про те, що я міг це собі уявити, мене лякала, але…

Я вперше про це задумався без страху, а з якоюсь надією та приємним тремтінням.

***

Коли Марина трошки заспокоїлась, я відвів її до машини, посадив на крісло біля водійського та обережно закріпив пасок безпеки. Мені хотілось поводитись із нею, як зі скляною вазою, бо здавалось один невірний рух і моя дівчинка знову плакатиме та страждатиме. Червоний ніс та мокрі сліди від сліз на щоках, похмурий погляд кудись вдалечінь… все це виривало серце з моїх грудей. Я розумів, що зараз виконав би усе, що вона попросила. Натомість вона не просила нічого.

Я, Олег Бойченко, не міг нічого зробити, щоб розрадити жінку. Хіба таке можливо?

Зазвичай схожими ситуаціями я вдало користувався для зваблення кралечок. Засмучені жінки так потребують тепла та розради, що мимоволі наброшуються на чоловіка поряд. Це допомагає їм відчути себе краще, відчути себе потрібною, бажаною. Думаю, що Марина зараз теж була для мене більш доступною, ніж за весь час нашого знайомства. Я навіть поклав руку на її коліно в дорозі, а вона не скинула її, тож…

Це був мій шанс отримати ніжну кицьку в своє ліжко. Та щось мене зупиняло. Я весь час використовував дівчат для задоволення своїх фізичних та емоційних потреб, маніпулюючи ситуацією на свою користь. Та цього разу ситуація маніпулювала мною.

Руку я прибрав сам, а Марина полегшено зітхнула та скрутилася калачиком, що робило її ще молодшою та меншою, ніж вона була насправді.

Вперше за 10 років мені було достатньо того, що жінка просто була поруч, а не виконувала мої плотські бажання. Може це старість? Може після 35 років всі мужики стають емоційними та мріють про затишок в домі та смачну вечерю замість гарячої ночі та гулянки з покером до 5-ої ранку?

Поки що в мене не було відповіді на це питання.

Я був радий, що Марині більше не доведеться працювати прибиральницею в супермаркеті. А співбесіду на курси графічного дизайну ми можемо назначити на інший день, це ж моя компанія. От тобі й переваги, якими можна користуватись.

Моє маленьке нещастя, (а я все частіше називав її своєю подумки!), заснуло в машині. Тому я обережно переніс її до квартири та поклав спати у її кімнаті. Обережно зняв з Марини взуття, звільняючи її маленькі ніжки від пут кросівок, далі пішли джинси… Здається в мене піднімався тиск від того, що я бачив перед собою, але довелось придушити в собі дикі бажання. Не вистачало ще знову налякати її своїм натиском.

Ні, я вже знав, що вона могла податися на вокзал, але не був готовий знову ганятися за нею всю ніч. Зрештою, вона чудово знала, що я її хочу, тож перший крок з моєї сторони вже був зробленим. Я жадав, щоб вона прийшла до мене сама. Вирішив поберегти своє старече серце, тому футболку не чіпав, а залишив на Марині, лише прикрив напівоголену красуню ковдрою. Мої думки вже відправились у еротичному напрямку та малювали перед очима пікантні позиції та звуки, які ми б могли створювати з нею разом у цьому самому ліжку…

Ні, сьогодні ні. Все буде, Олеже, просто наберись терпіння. Але ж як вона тихенько стогнала, коли мені довелося трохи підняти її, щоб зняти джинси… Трясця! Це просто неможливо.

Холодний душ і я йду спати. Годі з мене на сьогодні переживань.

***