Розділ 8. Ціна вибору.

Після бою ніхто не говорив голосно.

Наче самі гори не дозволяли.

Звуки були приглушені. Рухи — обережні. Навіть дихання здавалося занадто гучним.

Війна на мить відступила.

Але те, що вона залишила після себе…

завжди залишалося довше.

Він сидів трохи осторонь.

Не тому, що хотів бути один.

А тому, що не знав, як бути серед інших.

Його руки були чистими. Зброя — на місці. Він зробив усе, що міг.

І все ж…

щось у ньому не приймало це як достатньо.

Тіло знало:

він вжив правильних дій.

Розум повторював:

іншого рішення не було.

Але всередині звучало інше:

ти вибрав.

І саме це робило все складнішим.

Його погляд знову і знову повертався туди, де лежав загиблий.

Він навіть не встиг добре його пізнати.

Звичайне ім’я. Звичайний голос.

Один із тих, хто просто був поруч.

І тепер — не був.

— Сидиш? — тихо пролунав голос поруч.

Сірий.

Він не піднімав голови.

— Сиджу.

Сірий присів поруч, не дивлячись прямо.

Деякі речі не потребують поглядів.

— Ти зараз прокручуєш це знову? — спитав він.

Він мовчки кивнув.

— І що бачиш?

Пауза.

Довга.

— Інший варіант, — тихо відповів він.

Сірий зітхнув.

— Я теж.

Вони мовчали ще кілька хвилин.

А потім Сірий сказав:

— І ти впевнений, що той варіант кращий?

Він різко повернув голову.

— Там він живий.

Сірий не змінився в обличчі.

— Ти це знаєш?

Це питання знову вдарило.

Не сильно.

Але точно.

Він замовк.

Бо відповідь була одна.

Ні.

Він не знав.

Він лише… хотів, щоб це було так.

— Ми завжди думаємо, що інший варіант кращий, — тихо сказав Сірий.

— Бо не прожили його.

Ці слова осіли важко.

Як щось, що не хочеться приймати.

Але неможливо відкинути.

Він відвів погляд.

— Але вибір зробив я.

— Так.

— І значить…

Він не закінчив.

Сірий продовжив замість нього:

— Значить, ти живеш з цим.

Тиша.

Вперше за весь час він відчув справжній холод.

Не той, що від ночі чи висоти.

Інший.

Той, який приходить разом із відповідальністю.

Він закрив очі.

І раптом —

знову побачив.

Ту саму розвилку.

Ліворуч.

Праворуч.

Але тепер…

він не стояв там.

Він дивився збоку.

Ніби хтось дав йому можливість побачити ще раз.

У цьому варіанті вони йшли праворуч.

Рухалися довше.

Обережніше.

І…

все йшло спокійно.

Ніхто не стріляв.

Ніхто не падав.

Тиша.

Без втрат.

Він різко відкрив очі.

Дихання стало глибшим.

— Я бачив, — сказав він.

Сірий не здивувався.

— Що?

— Інший варіант.

Пауза.

— Там все нормально.

Сірий спокійно подивився на нього.

— І що далі?

Він зупинився.

...і раптом не знайшов відповіді.