РОЗДІЛ 3 Перші зачіпки

12 січня 2026 року. 9:55.

Через годину сніг нарешті припинився. Виїхати кудись було важко. Працівники комунальних служб не встигали прибирати дороги. Павло Романчук стояв біля входу у поліцейський відділок курячи цигарку. Костя тим часом розчищав автівку. Це були жигулі темно червоного кольору. Сонце іноді визирало з-за хмар. 

,, Не до добра це .''- подумав слідчий, дивлячись на зграю ворон,що низько пролетіла над ними. Ці чорні птахи завжди віщують зміни. Хороші чи погані залежить від тлумачення людей. 

• Григоровичу, сьогодні точно нікуди не поїдемо.- гукнув до нього Костя.
• Чому?
• Хтось пробив вам колесо.- озвався Левченко.-Погляньте самі.

Кинувши недопалок в смітник слідчий тихо пробурчав собі під ніс і впустився сходами вниз. Підійшовши ближче й нагнувшись побачив дірку в шині. Краї були нерівні ніби хтось зробив це поспіхом.

• Що тепер робити?- поцікавився  той в підлеглого.
• Чекати на Леся Гірняка.- відповів Левченко.- Він якраз на колесах.
• Давай тоді підемо поїмо. Відучора нічого не їв.
• Залюбки. - озвався оперативник, обтріпуючись від снігу.

Через 10 хвилин вони вже сиділи за столиком в невеликому кафе, яке тримав старенький кримський татарин на ім'я Мехмед Желілєв. Разом з ним працювала його дружина Айше. Іноді їм допомагала старша донька Сусанна. Вони приїхали сюди після 2022 року. Спочатку до них ставилися з підозрою, а згодом прийняли як рідних. 

Павло Григорович  поїдав кримськотатарські страви ледь не приумокуючи від задоволення. Костя не відставав. Коли нарешті вгамували голод слідчий тихо спитав:

• Як думаєш хто це міг зробити?
• Якщо ви про колесо, то скоріше за все хтось з наших. - так само тихо відповів оперативник.

Після того запала тиша. Сніг за вікном продовжував падати. Люди на вулиці квапилися додому. Іноді пробігали безпритульні тварини в пошуках їжі. Інформація про пошук групи від рятувальників ще не надходила. 

• Тешеккюр, Мехмеде.- озвався до власника слідчий, виходячи з кафе разом з підопічним.
• Люфтен, Григоровичу.- з легким акцентом озвався чоловік.

Опившись на вулиці чоловіки закурили.

• Хорший чоловік цей Мехмед.- озвався згодом Павло Романчук.
• Згоден з вами. - промовив Левченко.- Що далі?
• Будемо чекати на розвиток подій. - спокійно відповів той.

Докуривши вони рушили назад до відділу, очікуючи новин. Згодом за ними неквапливо рушила автівка чорного кольору з тонованими вікнами. 

Тешеккюр - дякую кримськотатарською;

Люфтен- будь ласка кримськотатарською. 

Як думаєте хто міг за ними стежити?