РОЗДІЛ 2 Підготовка до походу

8 січня 2026 року. 7:15. 

Ранок повільно вступав у свої права. За вікном падав лапатий сніг, засипаючи сліди тих, хто раніше вийшов з дому. Світло в будинках нагадувало про те, що там є життя. Початок поточного року мав стати для 36- річного Антіна Безбородька ще одним кроком у спортивній кар'єрі. Він 5 років поспіль працював інструктором на турбазі. Водив в походи людей і завжди вертався додому живим. Та цього разу було навпаки. 

Прийнявши душ і приготувавши сніданок чоловік тупо дивився на екран свого мобільного ніби той мав відповіді на всі його питання. 

,,Не знаю чи витримаю цей похід. Не заради себе. Заради тих, хто довірився мені ''.- з гіркотою подумав про себе доїдаючи яєчню з хлібом. Згодом вийшов на балкон, закуривши цигарку. Холодне повітря допомогло йому впорядкувати думки. Докуривши Антін зайшов в кімнату, зачинивши за собою двері. На підлозі біля шафи з одягом вже стояв рюкзак зі спальником. Декілька хвилин чоловік мовчки дивився на нього, відчуваючи як в душі зростає тривога. 

Через годину він разом з групою туристів стояв на платформі вокзалу у Львові. Група складалася з трьох дівчат і хлопців. Дівчат звали Ольга, Олена і Марія, а хлопців - Макар, Денис і Максим. Усім було трохи за 20. 

Сніг продовжував падати на перон, де крім них скупчилися інші люди. Хтось з картатими сумками, їхав до родичів, чоловіки у формі відправлялися в санаторій поправляти здоров'я, ще дехто просто їхав веселитися. Іноді чулося гудіння генераторів. Новини зі сходу ставали невтішними. 

• Давайте зробимо фото на згадку?- запитав Денис в друзів.
• Давай.- підхопили інші.

Спочатку сфоткались Денис, Марія, Макар і Олена. Згодом Ольга, Максим та Антін. Його не покидала тривога за цих дорослих дітей. Чи зможуть вони протистояти грізній природі гір? Чи гора забере їх собі? Від цієї думки Антіну стало моторошно. 

Нарешті прибув потяг до Ворохти. Антін ще раз ретельно перевірив спорядження. Згодом запитав:

• Всі на місці?
• Всі.- відповіли дівчата. Хлопці мовчки закривали головами.
• Тоді бігом в середину.- скомандував чоловік, пропускаючи перед собою групу. 

Коли всі розмістилися у вагоні настала тиша. Ніхто не хотів визнавати свій страх перед невідомим. Дівчата мовчки втупилися в мобільні наче шукали там відповіді на болючі питання. Хлопці стиха про щось перемовлялися між собою. Лише Антін сумно поглядав у вікно на спорожнілий перон. 

Через 15 хвилин потяг вже віз їх до пункту призначення.