РОЗДІЛ 1 Початок розслідування

12 січня 2026 року. 8:45. 

В старому кабінеті заставленому стелажами,в яких зберігалися теки зі справами, сидів за столом 59- річний слідчий Павло Романчук. Одразу впадало у вічі його сиве волосся і згорблені плечі. Він старанно щось записував в документ. Згодом підняв голову і тихо виялався крізь зуби. Хотілося кави з цигаркою. Колег ще не було, тому тиша кабінету давила на груди. 

За вікном  падав сніг.  Комунальні служби не встигали його прибирати з доріг і тротуарів. Транспорт курсував з перебоями. Люди старалися зайвий раз не виходити на вулицю.  Навіть безпритульні тварини поховалися, рятуючись від негоди. 

Здавалося сама природа вирішила відрізати шляхи до маленького міста Хрещатий Вал на Львівщині. До Львова було не менше 50 кілометрів або майже дві години їзди в автобусі. 

Раптом двері в кабінет відчинилися і на порозі з'явився Костя Левченко. Цей невисокий чоловік з проникливим поглядом блакитних очей працював оперативником в поліції майже 3 роки. Павло Григорович високо цінував його вміння влитися в будь який колектив.

• Доброго ранку,Григоровичу.- промовив Костя тиснучи йому руку.
• Який він в біса добрий?- пробурчав той, сідаючи за стіл.- Нам підкинули чергове завдання.
• Що за завдання?- поцікався Левченко. Витяг з кишені цигарку і прикурив.
• Зникнення.- Павло Григорович не підвів очей. - Сім людей. Зимовий похід в гори.

Костя завмер з цигаркою в роті.

• Карпати? - поцікавився у слідчого.
• Львівщина. Хребет, де взимку майже не ходять.

Левченко повільно затягувся і виспустив дим і сторону вікна. Сніг за склом падав густо, ніби навмисно замітаючи сліди.

• Скільки часу минуло?
• Третя доба.- відповів Павло потираючи очі. Вся ця справа здавалася йому глухим кутом.- Сигналу тривоги не було. На зв'язок не виходили. Родичі забили тривогу вчора ввечері.

Костя відійшов до столу, де лежала тека. Вона була товстішою для звичайного зникнення людей. В його практиці бували різні випадки. Та цей вибивася. 

• Вже шукали?
• Рятувальники виїхали сьогодні вранці. Погода..- махнув рукою в бік вікна - сам бачиш.

Настала тиша. Така , в якій чути як тріщить стара батарея в кабінеті і як хтось в коридорі гучно зачинив двері. 

• Чому ми?- тихо спитав Костя, гасячи недопалок в старій попільничці. 

Павло Григорович нарешті підвів на нього погляд.

• Бо випадок дивний. Дуже дивний.
• Наскільки дивний?
• Офіційно марштрут середньої складності. Неофіційно...- зробив паузу.- там вже губилися люди. Просто не всі історії запротоковані.
• Коли виїзд? - поцікався Левченко. Його думки кружляли в голові по колу.
• Через годину,якщо не замете дороги.- мовив слідчий. - І ще,Костю, не хочу аби ти сприймав це як чергову нудну справу.

Оперативник мовчки кивнув і вийшов з кабінету. Павло лишився сам. Сама думка про поїздку в гори в таку негоду сприймалася як покарання. Та що поробиш - треба діяти.