23. Поцілунок

ЕММА

Кілька секунд вагань — і природний гордий бунт усе ж перемагає всі мої бажання. Я впираюся долонями в його тверді груди й з усієї сили відштовхую Мартіна, намагаючись вирватися з цих залізних обіймів:

— Мартіне, не перебільшуй та не ускладнюй! — з гнівом випалюю йому в обличчя, відчуваючи, як щоки палають від люті. — Я не твоя іграшка й не збираюся бігти за твоїм першим наказом! Я все розумію, але я...

Він просто не дає мені договорити.

Мартін владно перебиває мої слова, різко й безкомпромісно впиваючись гарячим, палким поцілунком у мої напіввідкриті вуста.

Світ навколо мене миттєво руйнується, розпадаючись на мільйони дрібних уламків. Я замираю від шоку, переставши дихати. Його губи: вимогливі, жадібні, владні. Вони накривають мої з такою наполегливістю, що в мене перехоплює подих. Це не ніжні пестощі і не обережне торкання — це справжнє захоплення, демонстрація сили й абсолютного контролю. Але разом з тим це дика енергія, яка захоплює мене і мені хочеться здатися.

По моєму тілу пробігає божевільний, неконтрольований трепет. Поперек пронизує гострий електричний розряд, який хвилею котиться до самого кінчика пальців на ногах. Я мала б вириватися, мала б бити його кулаками по плечах, кусатися й вимагати негайно зупинитися. Але моє тіло зрадницьки відмовляється слухатися розуму. Мої підбори стукають по бруківці, коли Град притискає мене до себе ще міцніше, не залишаючи між нами ані міліметра вільного простору.

Його долоня переміщується з талії на мою потилицю, пальці заплутуються в моєму волоссі, фіксуючи голову й не даючи мені жодного шансу відвернутися. Поцілунок стає глибшим, палкішим, пристраснішим. Мартін домінує повністю, диктуючи свій ритм. І я відчуваю, як під цим натиском моя внутрішня броня починає тріщати по швах. Всередині спалахує дике, незнайоме досі полум’я, від якого голова йде обертом, а ноги стають ватними.

Я мимовільно чіпляюся пальцями за лацкани його піджака, аби просто не впасти на бруківку від цього божевільного шторму почуттів. Кожен рух його вуст змушує моє серце пропускати удари, а легені — благати про ковток повітря. Це влада. Чиста, первісна влада чоловіка над жінкою, яку він вирішив підкорити своїй волі. І цій владі не те що неможливо протистояти, а й не хочеться.

Коли Мартін нарешті повільно відривається від моїх вуст, я залишаюся висіти на його руках, важко, переривчасто дихаючи. Мої губи горять, опухлі й гарячі від його палкого цілунку, а перед очима все пливе.

Град дивиться на мене зверху вниз, і в його темних очах більше немає того крижаного спокою — там палає темний, небезпечний вогонь задоволення.

— На добраніч, солодка, — хрипко, низьким тоном шепоче він мені прямо в губи, обережно погладжуючи великим пальцем мою палаючу щоку. — Чекай на машину о дев’ятій ранку. І краще без фокусів. Я не люблю бігати. Особливо за жінками.

Він м’яко випускає мене зі своїх обіймів, залишаючи стояти на тремтячих ногах посеред порожньої вулиці. А сам розвертається, сідає в позашляховик і зачиняє двері. Залишаючи мене наодинці з моїм прискореним пульсом, роздертою душею й жахливим усвідомленням: цей поцілунок щойно остаточно зачинив двері мого минулого життя. Навіть його слова, сказані наостанок, вже не мають ніякого значення.