16. Подяка за гру

ЕММА

Мартін плавно обходить позашляховик, прочиняє дверцята й упевнено сідає поруч зі мною на м’яке шкіряне сидіння. Запах його дорогого парфуму з ледь помітним тютюновим шлейфом миттєво заповнює тісний простір салону, змушуючи мене ще більше зіщулитися.

— Поїхали, — коротко кидає він водієві, навіть не дивлячись у його бік. Пильний погляд чоловіка прикутий до мене.

Мотор глухо реве, і важкий автомобіль плавно рушає з місця, виїжджаючи з тіні ресторанного саду на освітлену проїжджу частину. Я розгублено дивлюся у вікно, де повз нас швидко пролітають нічні ліхтарі, розмиваючись у суцільні золотаві смуги. Мої долоні стають крижаними, дихання збивається, а серце калатає так шалено, що, здається, його стук чути на весь салон.

Мартін не зводить з мене своїх темних очей. Він чудово бачить, у якому я стані. А я справді не можу ані заспокоїтися, ані розслабитися. А Град тим часом спокійно, без поспіху, простягає мені свою широку долоню, тримаючи її між нами.

Я заворожено й пильно дивлюся на його довгі пальці. Усередині все кричить про небезпеку, розум вимагає забитися в куток і не торкатися цього чоловіка. Але при здоровому глузді, я пильно дивлюся на його руку та борюся з бажанням покласти свою холодну руку в його. Відчуваю невимовний трепет, і все ж повільно підношу свою тремтячу руку та обережно кладу в гарячу долоню.

Мартін легенько переплітає наші пальці, наче заспокоюючи або ж перевіряє межі моєї слухняності. Його погляд стає ще прискіпливішим, очі фіксують найменший рух моїх губ.

— Еммо, годі зараз влаштовувати капризи, — прохолодно, але з виразною залізобетонною владністю звертається він до мене. — Ти ж поміж усіх чоловіків у тому залі вибрала саме мене. Чому?

Я нервово зволожую вуста, намагаючись опанувати власні страхи та ейфорію й повернути обличчю бодай краплю впевненості. Набираю повні легені повітря й холодно, з легким викликом відмахуюся:

— Бо ви були без пари, Мартіне Михайловичу! — вирішую перейти на «ви», може він хоч так зрозуміє, що я не хочу продовження, а вірніше страшенно його боюся. Ковтаю і, кліпнувши, продовжую. — Бо саме ви ідеально підійшли на роль мого кавалера. Сумніваюся, що хтось інший зіграв би таку роль краще за вас. Але наша гра закінчена. Ви свою послугу надали, я свою порцію помсти отримала. Все. Назвіть свою ціну та розійдемося, як цивілізовані люди. Мені більше від вас не потрібно нічого.

Відвертий погляд чоловіка стає іще холоднішим. В ньому неприхована небезпека. Я намагаюся висмикнути руку з його долоні, але Град лише міцніше стискає пальці, не завдаючи болю, проте чітко даючи зрозуміти, що контролювати ситуацію буде тільки він.