14. Хочу піти

ЕММА

Коли музика нарешті стихає, а гості починають повільно розходитися, у мене від серця відлягає. Бо нарешті моя вистава закінчиться. Але легше стає лише на декілька секунд. Бо останні дві години перетворилися на суцільне випробування. Я посміхаюся через силу. Прикидаюся закоханою й згораю від сорому під важкими, підозрілими поглядами батьків та скаженим, повним ненависті поглядом Артема.

— Ну що ж, солодка, схоже, наша гра добігає кінця, — тихо шепоче Мартін мені на вухо, дбайливо притримуючи за талію, поки ми підходимо до моїх батьків, аби попрощатися.

Батько дивиться на Града важко, напружено, стиснувши губи в тонку лінію. В його очах читається стільки запитань, що мені стає моторошно від думки про майбутній розбір польотів. Єва Павлівна обіймає мене, але її обійми надто стримані, а погляд занадто прискіпливий. Вона явно не вірить у нашу раптову ідилію й дає це зрозуміти без жодного слова.

— Дякуємо за чудовий вечір, Ігорю Васильовичу, Єво Павлівно, — бездоганно, з легкою посмішкою кидає Мартін, ледь схиляючи голову. — Ще раз вітаю зі святом. Та ми з Еммою, мабуть, уже поїдемо.

— Еммо, заїдь до нас завтра. Нам обов’язково потрібно поговорити, — тихо, але із залізними нотками в голосі кидає тато, дивлячись мені прямо в очі.

— Звісно, тату... Завтра обов’язково приїду, — обіцяю йому, насилу видавлюючи з себе посмішку. Хоча вже нічого не знаю напевно. Уявлення не маю, що скажу батькам завтра.

Нарешті ми розвертаємося й прямуємо до виходу з залу. Здається, найгірше позаду. Жорстока гра зіграна. Артем знищений та принижений, а я можу просто повернутися до свого звичайного життя. Але тепер ще потрібно якось розгребти кашу, яку сама ж і заварила. Та галантно спровадити свого аля-кавалера.

Як тільки ми виходимо з ресторану на вулицю, нічне повітря приємно освіжає моє гаряче обличчя. Нічні ліхтарі м’яко освітлюють красиву алею, і я полегшено видихаю. Зупиняюся на безпечній відстані від Мартіна й розвертаюся до нього. Намагаюся триматися максимально ввічливо та стримано й починаю прощатися. Мені потрібно негайно позбутися компанії цього чоловіка.

— Спасибі, Мартіне, за відмінну гру, — сухо починаю я, злегка поправляючи сукню. — Ти чудово зіграв свою роль. Мені справді шкода, що довелося втягнути тебе в цей цирк, але... — нервово зволожую вуста і додаю: — Ти мені дуже допоміг. На цьому, гадаю, ми можемо попрощатися. Гарного вечора.

Розвертаюся і одразу роблю крок убік, збираючись піти до стоянки, де стоять таксі. Але не встигаю зробити й двох кроків.

Сильна, гаряча долоня владно й спритно ловить моє зап’ястя. Мартін робить один швидкий рух і без зусиль притягує мене назад до себе. Я майже врізаюся в його міцні груди, відчуваючи важкий, дорогий аромат його парфумів. І моє серце моментально починає битися в шаленому ритмі. Страх і паніка охоплюють тіло за секунди. Тепер уже не знаю, чого чекати.