12. Заява Града

ЕММА

Ох! Можу тільки уявити, скільки доведеться завтра вислухати від батьків. Але це буде завтра. А зараз потрібно ще пережити оцей переломний момент.

Єва Павлівна, яка досі мовчала, здивовано примружується й робить крок до нас. Її м’який, але прискіпливий голос розрізає паузу:

— Мартіне Михайловичу, ви граєте у дуже небезпечні ігри. Емма зараз на емоціях, вона скривджена й вразлива. І ви це чудово бачите. Не треба використовувати дівочу спонтанність для власних цілей, це низько та неетично. Якщо це якась провокація або бізнес-хід — зупиніться зараз. Не потрібно грати на емоціях нашої дівчинки.

Я здригаюся від влучності слів мачухи. Вона бачить нас наскрізь! Вона розуміє, що це фарс! Мені хочеться провалитися крізь мармурову підлогу прямо зараз. Але Мартін лише легенько всміхається на слова Єви, ніби очікував саме такої реакції.

— Єво Павлівно, ви недооцінюєте мої наміри, — спокійно кидає на слова мачухи він, міцніше стискаючи мою руку. Чим розвіює будь-які сумніви щодо своєї рішучості. — Я не граю в ігри з жінками, які мені дорогі. І тим паче не будую хибних ілюзій. Це факт, із яким усім присутнім у цьому залі доведеться змиритися. Зокрема й тим, хто досі сподівався на повернення Емми.

При цих словах Мартін повільно, демонстративно повертає голову в бік дальнього столика, де досі із заціпенінням стоять Артем і Наталія. Батько перехоплює цей погляд, і на його обличчі з’являється важке усвідомлення. Він починає розуміти, що тут відбувається щось набагато складніше, ніж просто раптовий роман.

— Мартіне, — батько робить крок ближче, зменшуючи дистанцію, і його тон стає загрозливо тихим. — Ми знайомі з вами не перший рік. Я знаю вашу стратегію, ваш характер і вашу репутацію. Ви не той чоловік, який легко закохується за пару тижнів і біжить знайомитися з батьками дівчини на приватній вечірці. Якщо ви затіяли якусь брудну гру за моєю спиною, використовуючи Емму...

Батько напружено замовкає, а Мартін цим одразу користується.

— Ігорю Васильовичу, при всій моїй повазі до вас та вашої дружини, — тихо кидає мій кавалер, — моя присутність поруч із вашою дочкою ніяк не стосується наших ділових перетинів. Це виключно особисте. Я тут як чоловік, який супроводжує свою дівчину. І якщо вам потрібен час, аби звикнути до цієї думки — я зачекаю. Але ховатися чи робити вигляд, що ми чужі люди, ми більше не будемо. І якщо ви справді любите свою доньку, то приймете її вибір та поважатимете його, навіть при тому, що вам це дуже не подобається.

Він говорить це так переконливо й вагомо, що навіть мій батько, людина із залізним характером і величезним досвідом у переговорах, на мить губиться. Він стискає губи в тонку лінію, його погляд палає гнівом, але відкриту скандальну сцену на власному святі він влаштовувати точно не буде. Навколо ж повно гостей, партнери по бізнесу, преса...

Мартін відчуває цю паузу надто гостро. Він злегка нахиляє голову, демонструючи повагу, и м’яко додає:

— А зараз, перепрошую. Не хочу псувати вам свято. Сьогодні прийміть мої щирі вітання з річницею. А про нас з Еммою ми обов’язково поговоримо трохи згодом. Гарного вам вечора. — На мить зиркнувши на мене, він просить: — Ходімо, солодка.

Мартін впевнено повертає мене вбік, не залишаючи ні батькові, ні Єві жодного шансу продовжити цю розмову. Ми повільно відходимо від їхнього столу, залишаючи батьків у повній розгубленості та шоці.

Мене тріпає від голови до п’ят. Я чую, як шалено калатає серце, а перед очима все пливе. Я щойно стала свідком того, як незнайомий чоловік за п’ять хвилин перевернув моє життя догори дриґом. Поставив на вуха батьків і змусив їх повірити в нашу брехню.

— Ти... Ти з глузду з’їхав, — пошепки витискаю я з себе, коли ми відходимо на безпечну відстань. — Вони ж не повірили у цю ахінею! Мачуха все зрозуміла!

Мій кавалер, хмикнувши, пильно зиркає на мене.

— Вони повірили, Еммо, — з легкою, хижою посмішкою шепоче він мені на вухо, міцніше стискаючи мою талію. — І добре зрозуміли одну важливу деталь... Що я від тебе не відступлюся. А решта — це вже дрібниці. Подивися краще на свого колишнього. Схоже, у нього зараз станеться істерика.

Мій погляд стрибає на Артема. Він психує. Наталія заспокоює його, і від цього бісики в моїй душі стрибають від радості. Але від останніх слів Града на шкірі виступили сироти. Що означає оте його: я від тебе не відступлюся?!