2. Моя пропозиція

ЕММА

Зупинитися зараз означало програти. А я не хочу аби ці двоє дивилися на мене цілий вечір, перешіптувалися та вважали, що їхня поведінка — це ок. Цього не буде, я їм не дам такого шансу. Якби це була просто ділова вечірка, я б повернулася та пішла, а так не можу. Не хочу ображати батьків, тож вирішила піти ва-банк. І мені байдуже, як це виглядатиме.

Кожен мій крок у бік незнайомця відзивається дзвінким цокотом моїх підборів в голові. Всередині все стискається від божевільного хвилювання. Але я змушую себе долати трепет та страх і от впевнено йду до красеня. Тримаю спину рівно, в очах — незворушність, у мізках — бісова рішучість. І я знаю, що вже не зупинюся. Це моя найгірша риса характеру: коли мене ображають, я дію мов торнадо. Інколи доводиться шкодувати про свою спонтанність потім, але зараз не хочу думати про це.

Зупинившись за крок від чоловіка, я зустрічаюся з його здивованим поглядом. По тілу наче мороз пройшов від його погляду ледь не чорних очей. Але я не прийшла до нього аби розвернутися та піти, тому на одному подиху випалюю:

— Привіт! Ти тут один?

— Один, — неспішно відповідає він, окинувши мене швидким, оцінювальним поглядом, і одразу питає: — А що потрібно?

Нервово зволожую вуста і безцеремонно випалюю:

— Потрібна компанія на вечір. Може, обіймеш мене?! — кидаю спонтанно, бо я впевнена, що моя подруга та колишній точно вже спостерігають за мною. І мені потрібно аби все виглядало правдоподібно та природно. Відчуваю, як палають щоки, але під макіяжем цього не видно, тому гарячково додаю: — А ще вдай, наче весь цей час чекав на мене. А ще краще — поцілуй вже, для правдивості.

Темні очі незнайомця миттєво спалахують цікавістю. Чоловік повільно проходиться по мені поглядом. Зміривши з ніг до голови, ніби зважуючи всі «за» і «проти». А тоді так несподівано робить крок уперед. І я здригаюся, коли його сильна рука владно лягає на мою талію, ривком притягуючи до гарячого тіла. А вже наступної секунди він нахабно накриває мої вуста коротким, але неймовірно палким поцілунком.

У голові запаморочилося від такого нахабства. Сподіваюся, збоку це виглядало ефектно. Я завмираю в легкому шоку, а чоловік, не випускаючи мене зі своїх обіймів, зазирає мені просто в очі й хрипко шепоче:

— До мене ще так ніхто не підкочував, солодка. Зачотна стратегія. І що я іще повинен зробити?

— Вдай, наче ми пара, — проковтнувши клубок у горлі, витискаю із себе, хоча всередині все тремтить від страху. — Просто проведи зі мною цей вечір.

Від моїх прохань у мене самої волосся дибки, але відступати пізно. Зрештою, я хочу довести цим двом зрадникам, що плювати мені на те, що вони разом. Їхня зрадлива підлість була такою очевидною, тільки я цього бачити не хотіла.

— Окей, — з іронією кидає незнайомець на мою пропозицію і, примруживши одне око, питає: — І що мені за це буде?

Він міцніше стискає мою талію, а в його голосі відчутна легка іронія.

— Не хвилюйся, красунчику, не ображу, — фиркаю я, намагаючись тримати марку.

— Гаразд, домовилися, — неоднозначно кидає чоловік, посміхнувшись.

І саме в цю мить за моєю спиною звучить знайомий та колись такий рідний голос:

— Еммо?.. Привіт.

Я завмираю, а по спині прокотився жар. Повільно озирнувшись, бачу Артема. Він стоїть один, без Наталії, і прискіпливо, з німим шоком та роздратуванням дивиться на нас.

І доки я перебуваю у ступорі, незнайомець, навіть не розімкнувши обіймів, спокійно відповідає на привітання мого колишнього й зверхньо питає:

— Артеме Максимовичу? Ви щось хотіли?

Артем остаточно розгубився, переводячи очі з мого обличчя на чужу руку на моїй талії.

— Я... Я просто прийшов привітатися, — видавлює із себе колишній.

А я в цю мить реально кайфую, ловлю солодку мить помсти. По тілу прокотилися блаженство та насолода. Що ж, відгрібай, коханий. Спробуй, як це приємно. Тішуся подумки.

— Що ж, чудово, — з легкими нотками іронії кидає незнайомець і, міцніше притиснувши мене до себе, впевнено заявляє: — Тоді знайомтеся, Артеме Максимовичу, це Емма. Моя кохана дівчинка.

Мій колишній спантеличено лупає очима. Схоже, забув, що мав сказати. Стоїть і просто палиться на мене. А пізно, любчику. Після бою кулаками не махають. І хоч я страшенно нервую, та при тім сама тулюся до незнайомця. Ну треба ж, щоб усе виглядало правдоподібно, а ще потрібно хоч якось драконити колишнього.