28.2

Я стояла нерухомо, не відводячи очей від Роуена. Раніше його слова могли б мене поранити, змусити відступити, але тепер вони були як порожній шум. Я знала правду, і це давало мені силу. Райвен поряд зі мною напружився, одна його рука стиснула мою міцніше, а інша лягла на руків'я меча.

— Досить, Роуене, — тихо, але твердо сказав король, піднявши долоню. Його голос, хоч і слабкий, все ще мав ту владну нотку, що змушувала слухати. — Заспокойся, сину. Я поясню все пізніше. Просто повір мені поки що: Нейрі врятувала мене і всіх вас також. 

Кронпринц завмер, його обличчя почервоніло від обурення. Коралія, бліда як полотно, потягнула чоловіка назад, шепочучи щось на вухо. Він неохоче відступив, але очі його палали ненавистю, спрямованою на мене.

Королева Маргарет тихо підійшла до ліжка, обережно опустилася на край матрацу поруч із чоловіком і взяла його руку у свої.

— Звісно, милий мій, — сказала вона дуже тихо, майже пошепки, водночас ніжно проводячи подушечками пальців по його кісточках. — Ми нікуди не поспішаємо. Абсолютно нікуди. Найголовніше, що ти з нами, що дихаєш, що дивишся на нас. А все інше… нехай собі почекає.

Я мимоволі посміхнулася краєчком губ і ледь помітно кивнула, погоджуючись. І справді — нехай чекає.

Гренан раптом усміхнувся. Трохи втомлено, але так щиро, що в грудях відразу потепліло.

— Ну то чого ви всі стоїте, наче на похоронах? — пожартував він хрипкувато і розвів руки в сторони. — Ідіть уже, обійміть старого батька, поки я не передумав.

Райвен першим відпустив мою долоню. Він ступнув уперед повільно, немов боявся зруйнувати цю тендітну мить одним необережним рухом. Підійшовши ближче, він на мить завмер, а потім нахилився. Король простягнув до нього руки. Райвен обійняв батька дуже обережно, майже не тиснучи. Вони так і застигли на кілька довгих секунд. Я бачила, як напружені плечі Райвена поступово, дуже повільно опускаються. Нарешті з нього зійшов тягар, який він тягнув місяцями.

— Я так радий, що ти живий, тату… — прошепотів він, і тільки тоді відсторонився, намагаючись сховати очі.

За ним підійшов Орел. Обличчя його сяяло, а губи розтягнулися в широкій усмішці. Він нахилився і обійняв батька міцніше, ніж Райвен, але все одно дуже дбайливо. Маргарет стояла поруч і усміхалася крізь сльози, дивлячись на них.

Роуен залишався осторонь. Схрестив руки на грудях, надув губи. Коралія легенько штовхнула його ліктем у бік.

— Іди вже, — ледь чутно підказала вона.

Роуен важко зітхнув, наче здався, і зробив крок уперед.

— Батьку, — буркнув він, нахиляючись. Обійми вийшли незграбними, скутими, плечі напружені, але в тому короткому слові — батьку — бриніло стільки полегшення, що я мало не розплакалася разом із королевою.

Гренар потиснув плече старшого сина, і його погляд ковзнув до мене. Він нічого не сказав. Та й не треба було. Я впевнена, серце короля стискалося від болю. Мабуть Гренар відчував те ж саме, що і я вчора. Як розповісти правду? Як всі відреагують? Що чекає нас тепер? Зустрівшись з його душею в тому видінні, я тепер знала, що король не злий тиран, що він не жадає влади понад все. Він люблячий батько, який хвилюється за долю своїх синів і близьких. 

Я кивнула Гренану ще раз. Мовляв: я рада. Рада, що ти повернувся. Бо Райвену було б нестерпно боляче тебе втратити. А мені нестерпно бачити біль Райвена.

І що без тебе правда, мабуть, ніколи б не дійшла до них усіх. Без тебе війна між братами стала б неминучою. А зараз є шанс, хай маленький, хай крихкий, хай спочатку все стане ще складнішим і більш болючим,  але шанс, що кров більше ніколи не проллється.

І це, мабуть, найважливіше з усього