25.1

Так і вирішили. Трезаурс зібрав кількох велесарівців, найрозумніших та найвідданіших королю Ейдену, а Таура, зі свого боку, покликала своїх радників. З боку Таури, через наполягання Кейрана, був також і Зерден. 

Принц вважав, що Зерден міг би побачити те, чого не могли ні радники, ні найкращі придворні маги, генерали чи двукровні — справжню думку народу. 

А тим часом будівництво майже було завершено. Як і казав Трезарус, в Ніч червоного листя, таверна вже мала і стіни, і дах. Залишалось найскладніше — провести ряд ритуалів, щоб та “ожила”. 

Ніч червоного листя настала, коли осіннє листя Велесару палахкотіло багрянцем і золотом, а повітря було просякнуте терпким ароматом опалого листя та диму від святкових багать. Таверна, яку Кейран і Дрілана назвали «Прихисток Зірок», стояла гордо на межі двох королівств, її білі кам’яні стіни виблискували під місячним світлом, а дах, прикрашений різьбленими символами Штаніра та велесарськими захисними рунами, здавався частиною самого неба. Всередині вже завершувалися останні приготування до ритуалів, які мали «оживити» таверну, але цієї ночі всі думки були зосереджені на іншій події — весіллі Кейрана та Дрілани.

Святкування відбувалося у величному залі зимового палацу в Морнірі, де колись стояла порожня земля, а тепер розкинувся пишний сад, посаджений еллерондськими кристалістами. Зал був прикрашений сріблястими стрічками, що нагадували прапор Еллеронду, та багряними квітами, які символізували Велесар. На столах красувалися страви обох королівств: ніжні еллерондські пироги з начинкою з морських трав і меду, велесарські смажені кабани, приправлені місцевими спеціями, та глеки з фруктовим вином, яке гротеки готували з ягід, зібраних у новому лісі.

Дрілана стояла перед величезним дзеркалом у своїх покоях, одягнена в сукню, що поєднувала в собі традиції обох народів. Її шлейф був витканий із тонкої сріблястої тканини, схожої на ту, що використовували еллерондські ритуалісти, а корсет прикрашали вишиті багряні лусочки, що відображали її двокровну спадщину. Її брунатне волосся було заплетене в складну косу, в яку вплели маленькі кристали, що мерехтіли, коли вона рухалася.

— Ти виглядаєш, як зірка, що зійшла на землю, — сказала Таура, увійшовши до покоїв. Її власна мантія, синьо-срібляста, виблискувала, а бірюзова шкіра з сріблястими візерунками здавалася ще яскравішою у світлі свічок. Вона ніжно поклала руку на плече Дрілани. — Я пишаюся, що ти станеш частиною нашого роду.

Дрілана всміхнулася, її щоки злегка зарожевіли.

— Дякую, королево Тауро. Я… я трохи хвилююся.

Таура тихо розсміялася.

— Це нормально, Дрілано. Я теж хвилювалася в день свого весілля. Все буде добре, обіцяю тобі.

Тим часом у іншій частині палацу Кейран готувався до церемонії. Його вбрання було простішим, але не менш величним: темно-синій мундир з вишитими золотими кристалами на грудях і легкий плащ, що гойдався за плечима, наче крила драгліта. Генерал Ленест Найдрійський, який став для Кейрана не лише наставником, а й близьким другом, допомагав йому закріпити меч на поясі.

— Ти готовий, хлопче? — запитав Ленест, його шрам злегка смикнувся від посмішки.

Кейран глибоко вдихнув і кивнув.

— Готовий. Але, Ленесте, скажи чесно — я не виглядатиму дурнем, якщо спіткнуся на церемонії?

Ленест зареготав, ляснувши юнака по плечу.

— Якщо спіткнешся, просто скажи, що це був танець Еллеронду. Ніхто не посміє заперечити принцу.

Церемонія розпочалася, коли місяць досяг свого зеніту. Зал наповнився гостями: велесарські лорди в масивних обладунках, еллерондські кристалісти в легких мантіях, гротеки, що метушилися з підносами їжі, і навіть кілька гостей із-за морів, які прибули на величезних кораблях, прикрашених екзотичними прапорами. У центрі залу стояв вівтар, зроблений із білого каменю з перламутровим блиском, а над ним висів величезний кристал, що повільно обертався, розкидаючи по залу м’яке синє сяйво.

Ейден і Таура стояли поруч із вівтарем, символізуючи союз двох королівств. Ейден, у своєму королівському вбранні з багряними вставками, виглядав суворим, але його очі блищали гордістю, коли він дивився на доньку. Таура, тримаючи в руках ритуальний кристал, виглядала спокійною, але її погляд час від часу падав на гостей, ніби вона шукала щось або когось.

Кейран увійшов першим, його кроки були впевненими, але Дрілана, яка йшла за ним, змусила всіх гостей затамувати подих. Її сукня сяяла, а кристали у волоссі створювали ілюзію зоряного неба. Вона посміхнулася Кейрану, і той, забувши про всі церемонії, ступив до неї, простягнувши руку. Їхні пальці сплелися, і зал вибухнув оплесками.