24.2

З тих пір, ліс забуяв ще більше. З’являлись нові рослини, тварини легше розроджувались, плоди на деревах та кущах отримали різноманітні властивості. Цілителі та алхіміки обох королівств не могли натішитись, коли дізнались про це. 

А Кейран та Дрілана, натхненні народженням Ор’Аля, нарешті змогли представити королю Ейдену та королеві Таурі свою цілісну ідею.

— Це буде таверна, — розповідав принц, сидячи за обіднім столом. — Абсолютно незалежна від обох королівств. Вона сама себе забезпечуватиме грошима, за рахунок звичайних відвідувачів і матиме Сторожника. 

— Сторожника? — здивовано підвів брови Ейден. 

Дрілана з усмішкою кивнула.

— Ми не вічні, а таверні потрібна особа, яка буде допомагати тим, хто шукає прихисток та допомогу.

— А також, щоб ніхто не зловживав допомогою та не намагався обдурити Сторожника, маючи огидні наміри, ми створимо Ритуальне прохання. Магічну формулу, яку буде прив’язана до серця таверни, до магічних потоків і оцінюватиме чи дійсно той, хто просить про допомогу та прихисток, його потребує. І водночас, це зобов’яже Сторожника, який даватиме клятву при вступі на посаду, не уникати свого обов’язку. 

Королева Таура витерла руки об серветку.

— І як ви збираєтесь цього досягнути?

Кейран гордо випнув груди.

— За допомогою кристалів, звісно, і об’єднаної магії Велесару та Еллеронду. 

 Отримавши згоду від батьків, Дрілана та Кейран взялися за будівництво. І виявилось це геть не швидкою справою.

Місце, де раніше лежала спалена й мертва земля, тепер дивувало буйною рослинністю. Трави росли швидше, ніж будь-де в окрузі, а повітря було насичене особливою свіжістю, ніби сама земля вдихнула нове життя. Це була благословенна точка, магічний вузол, очищений ритуалом королеви Таури та еллерондців. 

Перш ніж почати будівництво, Дрілана та Кейран разом із найкращими геомантами і кристалістами обох королівств провели друге очищення — цього разу цілеспрямоване, щоб упокоїти будь-які залишки енергії Сіранісу. Над Порожнім Серцем здійняли тимчасову арку з кристалів і білого вапняку — з символами двох королівств, переплетених у формі захисного вузла. І лише після цього було забито перший кілок у землю.

Перш за все потрібно було створити підземний зал, основу всього, де мало б знаходитись Серце таверни. І тут всі, хто мав стосунок до будівництва почали тягнути ковдру на себе, висуваючи кожен своє бачення, а Дрілана та Кейран сумніватись. 

Розуміючи, що рішення має бути прийнято швидко, принцеса згадала про одного мага, який мав хоч і сварливий характер, та все ж гострий розум.

— Він живе далеченько, — казала Дрілана, коли вони з Кейраном сідлали драглітів. — В землях, де за легендами дракон Калдар знайшов спочинок, після смерті його коханої — Лотер. На місці, де він заснув, виросли гори, які так і назвали — Калдарійськими, хоча іноді їх ще називають Червоними.

— Чому?

— Бо під час заходу та сходу сонця вони палають червоним. Кажуть, це через перелом світла, але мені більше подобається думати, що це червона луска дракона виблискує. 

— Бо ти в мене романтична натура, — усміхнувся ніжно Кейран.

Драгліти здійнялись в повітря, несучи їх до Зердена Ісквера. Той чекав на них сидячи на ґанку свого дому в горах. Варто було драглітам приземлитись, як чоловік вклонився.

— Вітаю, Ваша Високосте принцесо Дрілано та принце Кейране. Чим можу служити? В листі ви не зовсім зрозуміло написали що від мене хочете.

— Вітаю, Зердене, — Дрілана усміхнулась йому, після того, як Кейран допоміг їй спішитись. — Ми плануємо будівництво магічної таверни. Але вже на першому етапі маємо проблему. 

— Магічної таверни? — брови Зердена взлетіли вгору. — А чим же я можу допомогти?

— Ви маєте багато знань і гострий розум, — відповів Кейран. — Ми сподівались отримати від вас пораду.

Зерден хмикнув, почухав підборіддя де вже почала потроху рости борода.

— Я вже старий…

— Вам лише сто років. Для вашої раси це ще не старість, — хихикнула Дрілана.

— Старість–старість. Ще років вісімдесят і все, до праотців, — також весело хмикнув той. — Але заходьте, розповідайте. Можливо зможу чимось зарадити.

За чаєм Кейран та Дрілана детально розказували що хочуть збудувати і як воно має працювати. Зерден, який спершу назвав себе старим, почувши про плани пари, прийшов у захват. Його очі загорілися дослідницьким вогником і, можливо, трішки викликом. Чоловікові вже хотілось взяти участь у розрахунках та будівництві. 

Вони прибули до Порожнього Серця пізно вночі. Та це не зупинило Зердена від того, щоб оглянути місце.

— Тут потрібен великий подвійний підземний зал, — виніс він свій вердикт. — Ви казали, що хочете встановити кристалічні стовпи, чи не так?

— Все правильно, — Кейран  кивнув. — Я планую виростити їх прямо тут самостійно.

— Тоді все правильно, — Зерден змочив пальця, щоб перегорнути сторінку записнику Кейрана. — Нижній рівень — зала зі стовпами, верхній — ритуальна зала. І все це має бути під землею, до того ж з прихованими дверима, щоб лише ви, ваші нащадки і цей, як його, — він клацнув пальцями, — Сторожник могли увійти в Залу Кристалів. І я б ще й додав додатковий захист у вигляді ритуальної фрази, після правильного проголошення якої з’являтимуться ці двері. А в ритуальну залу можна двері і не ховати, та все ж не пускати сторонніх без дозволу Сторожника чи Господарів. 

Кейрану та Дрілані ця ідея припала до душі. Будівництво продовжилось.