Розділ 24

Ейден дотримався слова. 

Після успішного ритуалу в Порожньому Серці Велесар переживав період відродження. Поля, які ще вчора в’янули під впливом Сіранісу, тепер буяли зеленню. Кошмари, що мучили людей ночами, відступили, а маги Велесару відмітили, що їхня минула сила повертається. 

Еллерондці, отримавши землі на південному заході королівства, почали відбудовувати своє життя. Королева Таура, попри виснаження від ритуалу, невтомно керувала своїм народом, допомагаючи їм зводити нові домівки, храми та майстерні. Вона назвала ці землі Еллерондом на честь своєї батьківщини, а центром стала фортеця Лірісвель, побудована навколо магічного джерела, яке еллерондські кристалісти виявили в долині.

Величний замок, з арками та баштами, що нагадували витягнуті кристали, спрямовані до неба, не був схожий на масивні кам’яні фортеці Велесару, такі як Таладон. Його стіни зведені з білого каменю, видобутого в пагорбах Еллеронду, мали легкий перламутровий блиск.

На сході, де нові землі Еллеронду межували з Монріром, виріс густий величезний ліс. Там знайшли прихисток багато диких тварин, яких еллерондці встигли врятувати перед відплиттям. Одні з таких створінь, лісові дикі драгліти, молодий виводок з шести особин, дуже швидко облаштували собі там печери. Одомашнених же драглітів тримали в поселеннях, а з часом — продавали велесарівцям.

Ейдан став частіше відвідувати еллерондські поселення, перевіряючи, як чужинці адаптуються до нового життя. Його супроводжувала Дрілана, яка дедалі більше цікавилася магією кристалів і культурою Еллеронду. Вона часто проводила час із Кейраном, який розповідав їй про історію свого народу, про бога Штаніра, що дарує світло, і про те, як кристали Еллеронду вирощують у храмах, наповнюючи їх магією. Їхня дружба міцніла з кожним місяцем, з кожним роком.

Кейран же із захватом проводив час у Велесарі. Він дуже швидко завоював прихильність генерала Найдрійського, якого Ейден попросив стати наставником для юнака. Для короля було надважливим, щоб майбутній чоловік його доньки міг захисти її всіма можливими способами. 

А в тому, що Кейран став би чоловіком Дрілани, ніхто вже й не сумнівався. Окрім того, що це став би ідеальний політичний союз, самі принц та принцеса поступово зближувалися не лише, як друзі. 

Одного дня, вже двадцятирічний Кейран взяв Дрілану з собою на прогулянку до лісу. Він сам часто бував там, перевіряв тварин, а особливо драглітів. Вже ж дуже вони до нього прив’язались! Та й сам Кейран любив цих крилатих гордих створінь. 

— А що то за цікаві істоти в твоєї мами в палаці на кухні господарюють? — запитала Дрілана, тримаючи Кейрана під лікоть, поки вони йшли знайомою тропою.

— Ти про гротеків? — усміхнувся він, згадуючи кумедних помічників. — Ті що з клювом і з різнокольоровим пір’ям?

— Так, про них. Я думала еллерондці всі виглядають як ти, як королева Таура…

— Так і є. Гротеки з’явились на порозі замку Еллеронду коли мені було не більше трьох. Вони просили про прихисток, адже їхнє магічне джерело та землі знищив потоп. Мати не відмовила, дозволила їм в подальшому користуватись нашим, а взамін ті дали клятву вірності. Коли довелось залишити наші землі, гротеки відправились в дорогу разом з нами. 

— То вони не еллерондці, — кивнула Дрілана сама собі. — А я все соромилася запитати. 

— Тобі не варто соромитись, люба, — Кейран ніжно поцілував її в скроню. — Я готовий відповісти на всі твої питання навіть по сотому колу. 

— Ох ти ж і підлесник! 

Вони пройшли багато, перш ніж вийти на велику квітучу галявину, де розрослося фіалкове море. 

— Знаєш, — мовив Кейран, знімаючи накидку з плеч і розстилаючи на землі, щоб Дрілана могла сісти, — у мене тут з’явилась ідея. Я хочу побудувати дім, або навіть фортецю! Місце, де кожен, неважливо хто він є, міг би знайти прихисток в тяжку годину. 

— О, — принцеса округлила очі, які запалали цікавістю, — і де? А як? А що там буде? А хто буде..

— Почекай–почекай, — сміявся Кейран, вмощуючись на землі поряд з Дріланою. —  Я ще й сам нічого цього не знаю. До того ж, треба дозвіл твого батька і моєї матері. Я хотів би, щоб цей дім стояв на межі королівств, як… нейтральне місце.

— На межі? Ти маєш на увазі…

Кейран кивнув, помітивши в очах Дрілани розуміння.

— На місці колишнього Порожнього Серця, там, де ми провели ритуал. Там місце сили, і якщо правильно все зробити, ми могли б навіть запобігти подальшому проникненню Ноксереї в наш світ.

Дрілана поклала долоню йому на щоку і нахилилась ближче, з усмішкою на губах прошепотівши:

— Думаю, Ваша Високосте, вам все вдасться.

Кейран, вловивши грайливість своєї дами, обійняв її за талію.

— Моя принцесо, ваші слова такі солодкі. Але не такі, як ваші вуста.