23.1

Ейден та Ленест здивовано витягнули обличчя. На причалі стояла королева Еллеронду власною персоною, гордо тримаючи спину рівно, а підборіддя піднятим, як і належить королівській особі.

— Я — Таура Ільварійська, королева Еллеронду, з мирними намірами та з білим прапором в руці прошу аудієнції короля Велесару! — її голос звучав дзвінко, а срібні візерунки засвітилися на бірюзовій шкірі в знак щирості слів.

Ейден виступив вперед, даючи знак своїм воїнам опустити зброю. Крила зашелестіли, луки опустилися, але напруга не зникла. Воїни залишалися насторожі, їхні погляди не відривалися від королеви та її супроводу.

— Королево Тауро, — голос Ейдена пролунав чітко, розносячись над берегом. — Я вислухаю вас. Але лише вас одну. Ваші воїни залишаться на причалі.

Таура кивнула, її золоте волосся гойднулося. Вона обернулася до своїх охоронців і дала короткий жест рукою. Ті зупинилися, неохоче опустивши руки з піхов, і залишилися стояти на містку, пильно спостерігаючи за кожним рухом велесарських воїнів.

Таура впевнено пішла вперед, її кроки були спокійні, майже врочисті. 

В робочому кабінеті капітана порту було затишно. Ейден та Таура розмістились в кріслах одне навпроти одного.

— Вельмишановний Королю Ейдене, — королева пошанливо схилила голову, —  я прошу вас про притулок для мого народу. Наші землі спустошені нападом сусіда, храми та майстерні — розграбовані та спалені вщент. На наших кораблях лиш мізер, що ми встигли врятувати.

Ейден склав пальці перед собою, спершись ліктями на стіл.

— Що може запропонувати ваш народ в обмін на притулок? Якщо ви говорите, що врятували лиш мізер, то у вас немає нічого. А вірності від еллерондців, коли в них є жива королева, я не чекаю. 

Таура кивнула.

— Ваша правда. Але ми можемо все ж дещо запропонувати, — вона відкинула поли плащу, та дістала з мішечку на поясі маленький яскраво-блакитний кристал. — Наша магія здатна посилити Велесар.

Королева поклала кристал на відполіровану дерев’яну поверхню. Ейден нахилився вперед, його пальці ледь торкнулися поверхні столу біля кристала, але він не наважився доторкнутися до нього самого.

Він хмурився, розмірковуючи над пропозицією Таури. 

Землі Велесару останнім часом все більше і більше піддавались впливу Сіранісу — Тіньового світу. Тіні проникали в села, сіяли паніку серед селян, а його власні маги ледве справлялися з їхнім впливом. Але прийняти цілу флотилію чужинців, це ризик, який міг розколоти його королівство. 

— Скільки вас? — порушив тишу Ейден, не відриваючи погляду від кристалу.

— Тридцять кораблів, — відповіла Таура. — Близько двох тисяч душ, з яких половина — жінки, діти, ремісники. Інша половина — воїни, ритуалісти та кристалісти. 

Ейден відкинувся на спинку крісла, його пальці барабанили по столу.

— Чи здатні ваші кристали подолати вплив Сіранісу?

— Сіранісу? — Таура нахмурилась. — Що таке Сіраніс?

— Тіньовий світ. Ви хіба про нього не чули? 

Королева Еллеронду втягнула повітря крізь зуби.

— Звісно, чула. В нас його називали Ноксерея. Але відповідь на ваше питання — так і ні. Для того, щоб зменшити вплив Тіней лише кристалів буде замало. Потрібен ритуал, а мій народ виснажений.

— Ритуал, — повторив він, наче перевіряючи звучання слова на смак. — Який саме? Які жертви він вимагає?

— Жодних жертв, — запевнила Таура одразу. — Але нам потрібно відновити сили, а ще знайти найкраще місце. Місце де Ноксарея найчастіше пробивається в цей світ. Вузол магічних розломів, якщо хочете це так назвати.

Ейден зітхнув, обличчя його на мить стало змученим. Йому не подобалась думка про чужу магію на власних землях, з ким Велесар не мав зв’язків уже три покоління. Але він бачив, як темрява згущується в його королівстві. Бачив, як маги втрачають сили, як поля в’януть, а сни людей заповнюються кошмарами.

— І якщо я відмовлю? 

Таура не здригнулась.

— Ми підемо далі в пошуках нового берега.

Її очі трохи заблищали, але вона стрималась. Не схилила голови, не почала благати. Королева сиділа перед ним з гідністю, хоч втратила і дім, і землі.

Ейден підвівся, обійшов стіл, став перед Таурою й подивився на неї згори вниз.

— У мене є дочка, — сказав він несподівано. — Їй чотирнадцять. Вона боїться тіней так, що більше не виходить з кімнати вночі і не тушить свічок. Якщо твій ритуал зможе прогнати її страх, страх та виснаження з очей мого народу — я подарую тобі землі. 

Таура підняла голову. Її погляд зустрів його без вагання.

— Тоді я даю тобі клятву, Ейдене з Велесару: ми проведемо ритуал, щоб очистити твоє королівство від Тіней. 

Вона також підвелась і простягнула йому руку, він — свою. Коли їхні долоні зімкнулися, над Велесаром з’явилась ще одна зірка.