22.2

Ліан також кивнула, підтримуючи Зердена.

— Ми не знаємо, що саме викликало хворобу, а тому можемо лише покладатись на універсальний ритуал, який відновлює баланс сил у тілі. Пробудження очищає і зміцнює, незалежно від причини. Воно не вилікує щось конкретне, але поверне королю його власну магію в повному обсязі. Якщо хвороба магічна — а ми підозрюємо саме це — то цього має вистачити.

Зерден кивнув, підходячи ближче до столу. Він виглядав втомленим, немов сама ця розмова висмоктувала з нього останні сили.

— Було б ідеально провести його прямо над королем, але ми не маємо такої змоги. Тому ти, Нейрі, мусиш підключитись до магічних вузлів в землі і направити імпульс через них.

Я відклала книгу, яку все ще тримала в руках, і глянула на Райвена. Він стояв мовчки, схрестивши руки на грудях, але на обличчі застиг вираз рішучості. Знав, що це шанс врятувати батька, і не збирався марнувати його.

— А що потрібно для ритуалу? — запитала я, намагаючись звучати спокійно, хоч всередині все кипіло від нетерпіння. — Інгредієнти, місце, час?

Ліан усміхнулася краєчком губ і підійшла до однієї з полиць. Вона витягла тонку книгу в сріблястій обкладинці, розгорнула її на потрібній сторінці й поклала на стіл.

— Ми вже в потрібному місці. Ритуальна зала Альдеру допоможе вам, моя королево, з’єднатися з магічними протоками. Ідеальніше просто не може бути. А от з інгредієнтами доведеться трохи поморочити голову.

Ми застигли. Навіть Орел відірвався від книг, мало не впустивши ту, що тримав в руках. 

— В Альдері є ритуальна зала? — задихнулась я вражено. Оце так новина!

Ліан моргнула. Вона переводила погляд з мене на Райвена, потім на Орела, і врешті зупинилася на Зердені, який тільки зітхнув і потер чоло.

— Ви не знали? — запитала вона тихо, наче не вірила власним вухам. — Альдер завжди мав ритуальну залу. Вона ж... це серце таверни. Зердене, ти що, не розповів їм?

Старий тільки знизав плечима, не дивлячись ні на кого. Його червоні очі вперлися в підлогу.

— Не було потреби, — буркнув він. — Ритуали — не іграшка.

Я стояла, намагаючись переварити це. Альдер мав таємниці, це я зрозуміла давно, але ритуальна зала? Під ногами, десь у глибині таверни, де я ходила щодня, варила зілля, приймала гостей, жодного разу не запідозривши, що є ще щось, про що я не знала.

“Альдере?” — ображено звернулась я подумки до таверни. У відповідь відчула лиш тремтіння енергії. Альдер вибачався, хоч і не розумів за що. Я ж не запитувала його.

Похитавши головою, я важко зітхнула. Власне, все правильно. Хоч у таверни і була яка-не-яка свідомість, та все ж не настільки розвинена, щоб думати наперед про подібні речі. Сама винна, як не крути. Треба було запитувати.

— Гаразд, — буркнув Райвен, теж доволі обурено, — що там з інгредієнтами?

Зерден підвівся з-за столу, його стілець тихо скрипнув по дерев’яній підлозі. 

— Ритуал Пробудження вимагає семи елементів: корінь древнього дуба, вода з джерела на межі королівств — вода з колодязя підійде, вогонь з вічного полум'я — це ми візьмемо з каміна Альдеру, повітря з вершини пагорба Олетро, кров істоти з Калдарії, кров людини з Лотірґену і, нарешті, кров Ільварійського.

Райвен нахмурився, його брови зійшлися в одну різку лінію. Він нахилився над книгою і тицьнув пальцем у пожовклу сторінку, де чорнило ще трималося чітко.

— Тут, здається, ще намальований кристал.

— Кристал Еллеронду, — кивнула Ліан. — Але він вже тут, в підвалі. Ритуальний камінь і є кристалом з Еллеронду.

Ці слова вдарили мене дужче, ніж я могла уявити. Вони осідали в голові повільно, повторювалися, набирали ваги. Весь цей час я ходила по дошках, під якими лежав мій спадок. Кожен крок по підлозі таверни — це крок над тим, що мало належати мені. Руки самі стиснулися в кулаки, нігті вп’ялися в долоні. Всередині все стягнуло тугим вузлом: злість на власну сліпоту, глуха гіркота, що душила горло, і водночас тепла хвиля полегшення, яка розтікалася тілом. Все змішалося, голова почала гудіти, а в грудях страшенно запекло.

Я ковтнула, прочистила горло, щоб голос не тремтів.

— То... ми можемо провести ритуал вже сьогодні?

Ліан простягнула руку і поклала долоню мені на плече. Її пальці були напрочуд теплі.

— Якщо ми знайдемо корінь, то можемо і сьогодні. Треба тільки навідатись в серце Лісу, до Ор’Аля, духа лісу.

— Я сходжу, — сказав Зерден і вже потягнувся за каптуром, накидаючи його на голову.

Райвен ступив крок до старого, його чоботи гупнули по підлозі.

— Я з тобою.

Я перевела погляд на вікно. Той дух, що прийшов до мене в кошмарі, що торкнувся свідомості й витягнув на поверхню, що називав мене своєю королевою — він був справжній. І мав ім’я — Ор’Аль.

— Не треба вам нікуди йти, — сказала я, змусивши всіх повернути голови до мене. — Корінь вже в дорозі.

Помітивши повні нерозуміння погляди, кивнула на вид за вікном. Ферраар летів з лісу до Альдеру. Я була впевнена, він несе той самий корінь. Дерева мирно продовжували колихатися. Тільки маленьке, ледь помітне сяйво на мить з’явилось над ними і одразу ж зникло, як і не було.