21.3

— Як це розуміти? — запитала я, намагаючись втримати голос рівним. Серце калатало так, що я чула його гуркіт у вухах.

Ленест перестав стукати пальцями і вперся ліктями в стіл. Його втомлені сірі очі зупинилися на мені.

— Ми не старіємо. Відповідно, і не можемо померти. 

— Принаймні, — виправила його жінка, — природнім шляхом. Травми ми отримуємо, але вони швидко заживають. Тож важко казати, чи можна нас вбити, чи ні.

— Ми не ризикували перевіряти, — кивнув Ленест.

У мене голова пішла обертом. Чим більше я намагалась щось дізнатись, тим більше все ускладнювалось. Тепер ми повинні мати справу з безсмертними істотами?! Впершись ліктями в стільницю, я обхопила руками голову. Якась драздівня відбувалась навколо, яку просто неможливо було осягнути.

— То… — почав Орел хрипло. Потім замнувся, прочистив горло і вже впевненіше продовжив: — То виходить, ви весь цей час були живі. Чому ж не розповіли нікому?

— Думаєш, синку, так просто все? — відповів геть сивий чоловік у темно-синій мантії. — На жаль, почни ми розповідати, нас визнали б божевільними і в кращому випадку віддали б вченим для дослідів. 

— Або ж щось набагато гірше, — похмуро буркнув Ленест, його голос прозвучав різко й невдоволено, за що він моментально отримав кілька докорівливих, неприхованих поглядів. Серед яких особливо виділявся суворий погляд Зердена, сповнений очевидного несхвалення.

Я поволі починала закіпати. Вся ця розмова була безглуздою! Натяки, зиркання минулих Сторожників одне на одного — вони точно щось приховували! І в мене складалось враження, що відповідати прямо ніхто з них не планував. 

— Не всі з присутніх повністю згодні з цим твердженням, — скривилася жінка з незвичною бірюзовою шкірою, на її обличчі з'явилася тонка гримаса неприйняття. Вона підняла свій пронизливий погляд, спрямувала його прямо на мене і шанобливо схилила голову, звертаючись до мене з явною повагою: — Моє ім’я — Ліан Таріс, і я звертаюсь до вас, моя королево. Прошу вибачення за те, що не змогла знайти вас негайно, як тільки ви ступили на священний поріг Альдеру.

— Ліан, — різко й обурливо гиркнула на неї інша жінка, Бальзара, її голос пролунав, як несподіваний постріл, — негайно припни свій довгий, нестримний язик.

— Це ти затягни, Бальзаро, свій зловмисний язик! Ми не є всемогутніми богами, і ми не володіємо дорогоцінною королівською кров'ю, тому не смій забувати, хто стоїть прямо перед нами у цю мить.

— Хто ж? — тихо, майже пошепки, запитала я, відчуваючи, як у грудях стискається невідоме передчуття.

— Ви, моя велична пані, є прямим, законним нащадком Таури Ільварійської, королеви Еллеронду.

Я підозрювала це, звісно підозрювала. Той лист, що я знайшла в кабінеті за колись таємничими дверима, чітко вказував на моє походження. Але одна справа підозрювати, і зовсім інша — отримати підтвердження. Нащадок королеви Еллеронду. Чи повинно мене це тішити? Я не знала. Я вже нічого не знала! 

— Ліан, навіщо? — зітхнув Зерден, покачавши головою.

Ленест ляснув долонею по столі.

— Навіщо?! Перед нами наша королева, Зердене! Я та Ліан погодились мовчати і не втручатись лише до моменту, поки пані Нейрі сама не прийде! Але вона тут, шукає відповідей і ми — ми! — повинні їх дати! 

Зерден випростався на стільці, його червоні очі звузилися до щілин. Він повільно обвів поглядом усіх за столом, затримавшись на Ленесті довше, ніж на інших.

— Повинні? — повторив він тихо, але в тоні звучала сталь. — Ми обговорювали це не раз. Втручання призведе до хаосу. Погляньте хоча б на те, що вже відбулося! 

До цієї сварки приєднались і інші. Вони піднімались зі своїх місць, кричали одне на одного, абсолютно ігноруючи той факт, що ми все чуємо та бачимо. Руарі та Сав скинули каптури і не ховаючись стежили за суперечкою. У кожного з нас, певно, в очах можна було прочитати одну фразу: “що за драздівня тут відбувається?”. А у Руарі, на додачу, ворушилось волосся, зовсім як тоді, коли генерал Найдрійський прийшов в таверну.

— Схоже, в них немає злагоди між обою, — прошепотів Орел, нахиляючись до Райвена, але я почула. 

— Що, справді? — мій чоловік повільно вигнув брову. — І чому ж така думка прийшла в твою голову, брате?

Орел пихнув ліктем Райвена в бік і, закотивши очі, ніби припечатав:

— Ой, давай зараз без цих твоїх уїдливих дотепів.  

Мабуть, я повинна була усміхнутись, бо коментар мого чоловіка правді був кумедним. Був би, точніше, якби в мене голова не розривалася від всього цього балагану. Я мляво підняла руки, енергійно потираючи пульсуючі скроні, намагаючись вгамувати різкий біль, що пронизував череп.

Тим часом запекла суперечка за масивним столом спалахувала з новою силою. Голоси Сторожників перекрикували один одного, злітаючи до надривного крику, а подекуди — до відвертих образ.

Зерден стверджував, що будь-яке втручання зруйнує хиткий баланс, що вже існує в королівствах. Ленест відмахувався, повторюючи, що мовчання вже призвело до занадто багатьох жертв. Ліан підтримувала його, а Бальзара вставляла гострі зауваження, звинувачуючи їх обох у зраді обіцянкам минулого. Інші долучалися фрагментами: сивий чоловік у мантії бурмотів про наслідки, ще один чоловік кивав Бальзарі.