20.2

Слова вилетіли самі. Я аж рот прикрила долонею, наче це не я щойно розпатякала найбільшу таємницю. Орел відсахнувся, зробивши крок назад і дивлячись на мене з жахом та недовірою.

— Що? — голос молодшого принца знизився до хриплого шепоту. — Ти…

— Ні! — гаркнув Райвен. — Нейрі просто втомилася від усього цього й несе нісенітницю!

Він дивився на мене. Не на брата, який хапав повітря ротом, як риба, а саме на мене. І в очах мого чоловіка я бачила невимовлене застереження. «Не смій» — читалося там.

— Райвене, — я спробувала пояснитися, та це не знайшло відгуку.

Райвен лютував. Не важко було зрозуміти, чому. Та все ж мені хотілося, щоб він послухав. Натомість я отримала різкий крик у свій бік:

— Замовкни заради всіх Всевишніх! Ми вже про це говорили! Це НЕ твоя провина! Це просто клятий драздовий збіг!

Важко зітхнувши, я потерла обличчя долонями. Цим брехням і подіям, які ставили нас під удар, не було кінця й краю. Я думала, що буря вже минула, та схоже, вона тільки набирала обертів.

— Про що ви говорите? — Орел переводив погляд з мене на Райвена.

Той огризнувся, вдаривши кулаком по спинці крісла.

— Ні про що! Це не твоя справа, Ореле! У Нейрі комплекс, а ти своїми підозрами й тиском провокуєш її взяти на себе провину навіть за здохлого коня десь на півночі королівства!

— Я не…

— Помовч, Нейрі, — просичала мені Руарі, ставши на бік Райвена. — Тут Райвен має рацію, ти надто багато на себе береш.

Чудово! Тепер ще й Руарі дивилася на мене осудливо. Не сказати, що я їх звинувачувала, але мені вже стояла поперек горла вся ця брехня, яка міцно нас оточила.

— Гей! — На диво, на мій захист став Сав. Він підвівся й тицьнув пальцем у Райвена та Руарі. — Ви двоє переходите межу.

— Та ти хоч не лізь! — знову підвищив голос мій чоловік.

— Досить! — закричала я, не в силах упоратися з емоціями, що палали в душі.

Альдер відреагував миттєво. Стінами пробігло миготіння, підлога задрижала. Я чула його стривожений голос у голові й намагалася взяти себе під контроль. Не вистачало нам ще й втручання магії!

На мить запанувала тиша. Навіть Альдер завмер, чекаючи, що буде далі.

— Досить, — повторила я вже спокійніше. — Сварки нам точно не допоможуть.

— Тоді припини говорити нісенітниці, — сердито буркнув Райвен і знову повернувся до Орела. — Якщо мати не розповіла, про що ми говорили, значить ця інформація не для твоїх вух. Крапка.

Молодший принц підібрав губи. Навряд чи його влаштовувала така відповідь.

— Ми ж брати, Райвене, — нахмурився він, ступивши крок уперед. — Ми ж завжди були близькі. Хіба я колись тебе підводив?

— Ну то будь хорошим братом і цього разу. Мовчи й не лізь, куди не просять!

— Мовчати? Ти думаєш, я зараз побіжу до матері з доповіддю? — Орел небезпечно спокійно цідив кожне слово, перш ніж знову зірватися на крик. — Але я був у палаці, Райвене! Я щойно звідти. Якби я збирався виступити проти тебе, то повернувся б з вартою. З цілою армією, якщо було б треба! Але я тут, сам. І запитую тебе, як брат, у що ви в біса вляпалися?!

— Це не твоє діло!

— Райвене! — я смикнула чоловіка за лікоть, змусивши його дивитися на мене. — Послухай, будь ласка. Орел має рацію. Якби він хотів, то вже давно б все розповів Її Величності.

— Мовчи. Благаю, Нейрі, просто мовчи. Я намагаюся…

— Я знаю. Але хіба ти не бачиш, що ми вже тонемо в усьому цьому? У спробі приховати щось одне ми створюємо ще дві брехні. Ще трохи — і ти втратиш усю родину через ці таємниці. З одним братом ти вже розірвав стосунки, я не хочу, щоб і з іншим трапилося те саме. Не через мене.

Орел не витримав.

— Та поясніть уже! Що такого сталося?!

Райвен поглянув на мене з німим благанням, але я твердо похитала головою. Ні, нам уже не вдасться приховати все. Не після сказаного, не після побаченого принцем у таверні. І якщо Всевишні справді десь існують, я молила їх допомогти нам.

— Я дещо тобі покажу, Ореле, — віддавши подумки Альдеру наказ, я жестом запросила молодшого принца слідувати за мною.

Мій кабінет з’явився на тому ж місці, де він і був. Точніше, з’явився вхід, який увесь цей час був невидимий.

Орел крокував трохи позаду, його обличчя виражало суміш подиву та настороженості. Райвен пішов за нами, бурмочучи щось про необачність, але не намагався зупинити. Сав, Руарі та Софі залишилися у вітальні, обмінюючись стурбованими поглядами.