20.1

Орел цокнув язиком.

— Це брехня, Райвене. Якщо це про хворобу, чому не сказав мені чи матері? Ні, тут щось інше. І знаєте, що цікаво? Ви всі напружились. Всі до єдиного. 

Мені перехопило подих. Орел стояв посеред вітальні, його очі, такі схожі на материні, тепер блищали холодним блиском і певно, якби він міг, то заморозив би нас на місці. 

Він обвів нас усіх поглядом — мене, Софі, яка стиснула серветку так, що вона вже перетворилася на зім'ятий клубок, Сава, який сів на дивані, і Руарі, чия рука на його плечі стала схожою на стиснутий кулак. Райвен сидів нерухомо, його обличчя було маскою спокою, але я помітила, як його пальці стиснули підлокітник крісла так сильно, що кісточки побіліли.

— І що з того? — Райвен знизав плечима, намагаючись звучати недбало, але в його голосі прорізалася нотка роздратування. — Ти з'явився з листом, який не призначався тобі, і тепер робиш з мухи слона? Ми всі напружені, бо ти вриваєшся сюди посеред ночі і звинувачуєш нас у якійсь драздівні.

— Якійсь драздівні, кажеш? — Орел хмикнув. — А скажи-но мені любий старший брате, з яких це пір гротеки стали такі вправні з чарами?

Мені захотілось вилаятись. Голосно, грубо вилаятись, щоб аж вуха скрутились у трубочку від сорому. Ось чому він так дивно тоді подивився на Арбеллі! Бо гротеки не вміють нормально чаклувати, в них нічого не виходить, а от Тортун і його дружина — вони вміють. А чому? Ми і самі досі не знали відповіді на це питання.

— Або ж, — продовжував Орел, схрестивши руки на грудях, — що то за дивний птах, на якому Нейрі прилетіла була в твій маєток? Я бачив його тут, біля Альдеру. Дуже схожий на дикого драгліта з літописів, знаєш. І о диво! Слухається він так, наче завжди був домашньою тваринкою.

Я ковтнула грудку в горлі, намагаючись не видати свого переляку. Ферраар. Звісно, ніхто ж не ховав його після того, як всі бачили, що я на ньому прилетіла. А певно треба було.

Я кинула швидкий погляд на Райвена, але той зберігав спокій, хоч його очі потемніли. Софі поруч зі мною сиділа тихо, її очі були прикуті до Орела. Мені захотілось струснути подругу. Та якого біса, вона дивиться на нашого можливого ката з таким захопленням?!

— І це ще не все, — Орел ступнув ближче до Райвена, його голос почав набирати сили. Він певне намагався ще стримати гнів, та вже не міг. — Що насправді відбулося, коли паранило драгорта? Як ліс відпустив Нейрі? Чому ви вони померли від отрути? 

Він не зупинявся, не давав нам вставати і слово, хоч ми і не намагались. Обличчя молодшого принца почервоніло, а голос піднявся, переходячи на крик.

— Що шукали Руарі і Сав? Бо якщо ви думали, що це лишилось непоміченим, ви помилились! — гаркнув він, махнувши рукою в бік пари на дивані. Руарі зашипіла. — Я знаю, що вони намагалися зв’язатись зі Старішими! А тепер Роуен... Що сталося в маєтку, Райвене? Чому його досі не знайшли чим вилікувати? Цілитель сказав, що це невідома йому магія! Тіні? Які тіні, драздові кігті тобі під ребра?!

Орел підступив впритул до Райвена, стискаючи кулаки так, що жилки на шиї напнулися. Софі дивилася на нього з якимось благоговінням, її очі блищали, ніби вона бачила героя з якоїсь казки. Я мало не штовхнула її ліктем. Не час для закоханості!

— І що не так з таверною? — Орел повернувся до мене, його крик перейшов у рик. — До чого ти постійно прислухаєшся, Нейрі? Як ти контролюєш Альдер? І нарешті... Що сказала тобі мати, Райвене? Чому я не мусив про це знати? Вона кликала тебе на розмову, а мене виставила за двері! Що ви всі приховуєте від мене?!

Його голос зірвався, і в кімнаті запанувала тиша, порушувана лише потріскуванням вогню в каміні. Орел дихав важко, його плечі здіймалися, а погляд метався між нами всіма.

Я заплющила очі і опустила голову. Це був кінець. Неможливо викрутитись з усього цього, яку б брехню ми не придумали, вже ніщо не могло нас врятувати. Ми загрузли в брехні, боялись, що Орел помітить інші дивні речі, тоді як не звернули увагу на те, що лежало на поверхні. Звісно, тепер він доповість про все матері, не може не доповісти. А Її Величність прийме бік Роуена, бо той так само підозрював нас. Тепер в них є докази, що в Альдері відбуваються дуже дивні речі. 

— Не лізь в це, Ореле, — Райвен підвівся зі свого місця і обдарував брата холодним поглядом. — Ти не знаєш про що говориш.

— Ну так скажи мені! — закричав той. — Що ви приховуєте?!

Я не могла більше мовчати. 

— Це я винна в падінні стіни, Ореле. Роуен був правий, це все через мене.