Розділ 20

Пізній вечір у таверні завжди мав свою особливу атмосферу. Звісно, коли все добре, а не чергова фатальна подія. Та цього разу, здавалося все мирним. 

Зал внизу вже спорожнів, тільки Тортун досі витирав стійку, а Арбеллі грюкала посудом на кухні, готуючись до завтрашнього дня. Ми з Райвеном, Савом, Руарі та Софі зібралися в нашій кімнаті, де вогонь у каміні весело потріскував, розганяючи холод. Райвен сидів у кріслі, тримаючи кружку з елем, Сав розвалився на дивані, поклавши голову на коліна Руарі, яка сиділа там же. А Софі примостилась поруч зі мною на стільці, нервово крутячи в руках серветку.

Ми говорили про Гертруду. Про те, як вона цілий день пропадала в оранжереї, сортуючи трави та готуючи настоянки. Орел поїхав до палацу по книги, як обіцяв, і мав повернутися зранку.

— Вона не спить, — сказала я тихо, дивлячись на вогонь. — Весь день там проводить. Я заглядала двічі, принесла їжі, але вона майже не торкнулася.

— Бідолашна Герті, — Софі покачала головою. — Може, Орел привезе хоча б щось корисне.

Райвен хмикнув, відставляючи кружку.

— Орел привезе, що знайде, але не чекайте чогось особливого. Хотілося б вірити, що одна-єдина аптекарка зможе створити диво, але над розгадкою працюють найкращі з найкращих, і поки що нічого не знайшли.

Я мовчала. Звісно, він мав рацію. Але вірити так сильно хотілось!

— З іншого боку, — додав Райвен, роблячи ковток, — кажуть мати заради своєї дитини здатна перевернути світ. Тож… раптом і справді зможе?

Поступово розмова перейшла на інші теми, мабуть ми підсвідомо шукали чогось більш позитивного. Хтось пожартував перший, інший підтримав. Сав почав розповідати, як займається з наставниками, щоб тренуватися битись лише однією рукою.

Руарі більше не називала його напівкровкою. Лише жартома додавала, що він втратив свою напівкровну половину і забрав у неї розвагу. Хоча я вважала, що справа зовсім не в цьому. З тих пір, як вони почали зустрічатись відкрито, нага все більше здавалася… щасливою. Я навіть одного разу підшпинила її, нагадавши, що саме про це вона розповідала мені, коли ми вперше зустрілись. Чи мала вона вже тоді почуття до Сава? Руарі не знавалась і певно не зізнається вже ніколи, хіба під катуваннями. Та й то не факт.

Ближче до опівночі, коли ми вже збирались розходитись по спальнях, Альдер повідомив мене, що повернувся Орел і прямує до нас. І не минуло багато часу, як молодший принц вже стояв посеред нашої вітальні.

— Я щойно повернувся з палацу, — сказав він, поклавши стос книг на стіл. — Привіз книги для Гертруди. 

Софі підняла голову, її пальці стиснули серветку сильніше.

— Дякуємо вам, Ваша Високосте.

Але Орел не відповів. Він пильно дивився на Райвена, схиливши голову набік. Надто пильно дивився. Від цього погляду в мене по спині пробігли мурашки. Щось точно було не так.

— Ти нічого не хочеш мені розповісти, брате? — врешті заговорив Орел.

Це тільки додало хмизу в багаття паніки, яке вже розгорілося всередині мене. Він щось дізнався. Орел точно дізнався щось, що не мусив знати! 

Райвен повільно відставив кружку, його очі звузилися, а плечі напружилися. Втім, він все ж видушив з себе усмішку, вдаючи абсолютну невинність та розгубленість.

— Про що ти, Ореле? — запитав він, не відводячи погляду від молодшого брата.

Той ступнув ближче, його струнка постава випросталася, а бліде обличчя набуло суворого виразу. Він дістав з кишені згорнутий пергамент, розгорнув його різким рухом і поклав на стіл поруч з книгами. Жовтуватий папір розгорнувся, відкриваючи акуратні рядки тексту.

— Навіщо тобі Зерден? 

Райвен завмер, його усмішка згасла, а обличчя стало непроникним. Я відчула, як серце стиснулося від тривоги, а долоні спітніли. Софі нервово стиснула серветку, Сав випростався на дивані, а Руарі поклала руку на його плече, готуючись до чого завгодно. Атмосфера в кімнаті загусла.

— Це лист від детектива, якого ти найняв, — продовжив Орел, його голос звучав холодно і твердо. — Він пише, що здається знайшов Зердена і чекає подальших інструкцій. Лист адресовано "принцу", але посильний віддав його мені, бо не знав, що в таверні зараз два принци. Тож поясни, Райвене, навіщо тобі колишній Сторожник? 

Райвен мовчав мить, його щелепа стиснулася, а погляд став жорстким. Потім він зітхнув, відкинувшись у кріслі.

— Він був Сторожником Альдеру, міг чути чи бачити щось, що допоможе цілителям.