19.2

Ми пройшли повз стайню, де Азмір саме чистив драгліта, і я помітила, як він зиркнув на нас, але нічого не сказав. 

Оранжерея вже чекала. Всередині було тепло, земля свіжа, готова для посадки. Гертруда завмерла на порозі, її очі розширилися.

— Як ти... так швидко? — прошепотіла вона, ступаючи всередину.

— Особливість цього місця, — усміхнулась я їй. — Ти можеш садити тут, що завгодно. Крім заборонених трав, звісно. 

Гертруда повільно пройшлася оранжереєю, торкаючись пальцями свіжої землі на грядках. Вона зупинилася біля вікна, де крізь скло пробивалося ранкове сонце, і я побачила, як її плечі злегка здригнулися.

— Це більше, ніж я сподівалася, — прошепотіла вона, обернувшись до мене. — Дякую, Нейрі. Я почну сьогодні ж. Якщо ти не проти, я принесу ще дещо з Морніру — інструменти, ступки, пляшечки для настоянок.

— Звичайно, принось, — кивнула я. — Це твоє місце тепер. Тільки... будь обережна. Якщо щось потрібно, скажи мені або Руарі. 

Гертруда кивнула, розкладаючи свій кошик на дерев'яному столі в кутку. Вона дістала пучок сухих корінців і почала сортувати їх. Я стояла мовчки, дивлячись, як її руки рухаються впевненими, звичними рухами аптекарки. Мені хотілося сказати щось підбадьорливе, але слова не йшли — бо що я могла пообіцяти? 

— Я піду поговорю з Райвеном про книги, — сказала я нарешті. 

Вона підняла погляд і слабо посміхнулася.

— Дякую. Я чекатиму.

Вийшовши з оранжереї, я попрямувала назад до таверни. Альдер відгукнувся легким гудінням під ногами, ніби запитував, чи все гаразд. 

"Так, — подумки відповіла я, — але нам ще багато роботи." 

У залі вже панувала ранкова метушня: Арбеллі розкладала свіжий хліб на стійці, Тортун витирав кухлі, а Сав, з пов'язкою на оці, сидів за столом і вправлявся однією рукою з ножем, нарізаючи сир. Він помахав мені, але я тільки кивнула — часу на розмови не було.

Райвен з Орелом були в маленькій кімнатці, де готувалися до ритуалу. Я постукала і увійшла без запрошення — вони обоє сиділи над мапами, Райвен зосереджено креслив щось пером, а Орел перебирав стоси паперів.

— Нейрі? — Райвен підняв голову. — Щось сталося?

Зачинивши двері за собою, я підійшла ближче.

— Так, дещо сталось, — втомлено зітхнула і сіла на стілець. — Аптекарка, яка колись вчила мене, прийшла просити про допомогу. Її сина зачепила пошесть.

— І що вона просить? — Райвен випрямився, напружено стиснувши кулаки.

— Менше, ніж могла б, але більше, ніж я можу їй дати. Гертруда просить книги, вона хоче самостійно шукати ліки.

— Але це безумство, — заперечив Орел. — Якби ж такі книги існували, ми вже щось зробили. Кращі цілителі працюють над…

— Скажете це матері у відчаї? — перебила його я.

Орел замовк, відвівши погляд. Його обличчя, зазвичай спокійне і впевнене, тепер здавалося змореним, ніби він сам носив тягар цієї пошесті. Райвен сидів мовчки, дивлячись на мапи, але я бачила, як його пальці стискають перо сильніше, ніж треба.

— Нейрі, — нарешті промовив Райвен, відкладаючи перо. — Я розумію твою подругу. Справді розумію. Але Орел має рацію. Якщо б у палацовій бібліотеці були книги, які могли б допомогти з пошестю, ми б уже використали їх. Цілителі перерили все — від древніх фоліантів до записів з Калдарії. Нічого.

Я стиснула руки на колінах, відчуваючи, як у грудях наростає розпач. Гертруда чекала на мене в оранжереї, сортувала свої трави, сподіваючись на диво. А я мала повернутися з порожніми руками?

— То що, нічого? — запитала я, намагаючись не підвищувати голос. — Просто сказати їй: "Вибач, Герті, твоєму сину кінець"? Вона мати, Райвене. Вона не зупиниться. Якщо я не дам їй книг, вона знайде інший спосіб — піде до чорних торговців, або гірше, звернеться до стародавньої магії. А ти знаєш, чим це закінчується.

Орел підняв голову, його очі блиснули.

— Стародавня магія? — перепитав він тихо. — Це заборонено. Якщо вона спробує...

— Вона у відчаї, — знову перебила я. — Її це не зупинить зараз.

Райвен потер чоло і глянув на Орела.

— Нейрі має рацію, брате. Якщо ця жінка вже прийшла сюди, то готова на все. Краще дати їй щось, ніж відпустити з порожніми руками. Може, в бібліотеці є старі трактати про перетворення. Не про пошесть, а про подібні речі. Хоча б для вигляду.

Орел насупився, постукуючи пальцями по столу. Його погляд блукав по мапах, ніби шукав відповідь там, серед ліній і позначок.

— Добре, — зрештою сказав він. — Я можу привезти кілька книг з палацу. Але не з заборонених розділів. Тільки загальні, про трави, про магічні хвороби. Якщо мати прочитає їх і зрозуміє, що нічого не вийде, може, заспокоїться. А якщо ні... ми хоча б будемо знати, що вона робить.

Я кивнула, відчуваючи полегшення, хоч і слабке. Це не диво, не ліки, але вже щось. Гертруда отримає шанс, а я — час подумати, як допомогти далі.

— Дякую, — прошепотіла я. — Коли ти поїдеш?

— Сьогодні ввечері, — відповів Орел, згортаючи мапу. — Ритуал не чекає, але це не займе багато часу. Райвене, ти впораєшся сам з планами?