16.4

Я перевела погляд на Орела, який якось дивно дивився вслід Арбеллі, його брови злегка піднялися, а губи ледь помітно смикнулися, наче він хотів щось сказати, але передумав.

— Щось не так? 

Він похитав головою, наче струшуючи думки і сів за стіл.

— Ні–ні, все добре. Ох, Всевишні, який аромат, — Орел заплющив на мить очі, блаженно усміхнувся і потягнувся до чайника. — Дозволь я потурбуюсь про тебе.

Кивнувши, я спостерігала як він наливає чай у горнятка. Над ними здійнявся пар, закручуючись у химерні візерунки, а запах трав ставав ще насиченішим. 

— То що ти хотів сказати? Що стало причиною ворожнечі між Райвеном та Роуеном? — запитала я, потянувшись до свого горнятка.

Орел взяв зі столу медовий коржик, повільно надкусив його, пожував і запив чаєм, наче давав собі час зібратись з думками.

— Якщо вже зовсім відверто казати, то я не знаю. Але думаю, що вся справа в тому, що Райвенові деякі речі давались набагато легше, ніж Роуену. 

Орел помовчав мить, зробивши ще ковток. 

— Роуен старший син, на нього покладалося більше відповідальності і від нього вимагалося те, що мені і Райвенові могли пробачити. Наприклад, Райвен міг прогулювати заняття, байдикувати і дражнити вчителів. І на це дивились крізь пальці. А я міг проводити дні в бібліотеці чи в саду, досліджуючи рослини та комах, і мені теж за це не перепадало. З Роуеном була ж інша історія. Він, як кронпринц, вже з п’ятнадцяти років повинен був часто супроводжувати батька на наради, на зустрічі і якщо він байдикував, то отримував за це наганяй. 

Орел знову замовк, відкусивши ще шматочок печива.

Я ж прикусила губи, роздумуючи, чи не повпливало на Роуена ще й те, що королева приділяла йому мало уваги. Вона сама про це сказала, чи не так? Отже і ставлення до Райвена могло бути більш поблажливим саме через те, що він довгоочікувана вистраждана дитина. Все в купі могло злити старшого із братів до бісиків перед очима. Для нього, особливо в дитинстві, це певно здавалось жорстокою несправедливістю.

Втім, поклавши руку на серце, так воно і було.

— Коли Роуену виповнилося двадцять п’ять, як Райвенові зараз, — продовжив Орел ковтнувши чаю, — батько заручив його з Коралією, з роду Вер’Тарді. Кохання у них великого не було, або можливо вони не демонструють свої почуття на загал. Весілля справили через півроку після заручин, на якому Райвен утнув кілька витівок. Не щось геть ганебне, звісно, таки він мав трохи здорового глузду, але все ж. 

Я здивовано підняла брови.

— І що ж Райвен зробив?

— Ну, — почав він, — Райвен завжди любив привертати до себе увагу. На весіллі Роуена і Коралії він, скажімо так, вирішив додати трохи... хаосу. Спершу він "випадково" перекинув келих вина на одного з поважних гостей, здається, то був якийсь надто пихатий нер із північних земель. Усі посміялися, мовляв, шістнадцятирічному хлопцеві ще зарано було давати вино, але Роуен аж почервонів від злості. 

Орел зітхнув, відкинувшись на спинку стільця.

— Найгірше було наприкінці, коли Райвен вирішив "пожвавити" танці. Він умовив музикантів зіграти якусь шалену мелодію, яку зазвичай грають на сільських гуляннях, але аж ніяк не на королівському весіллі. І сам почав танцювати. Знаєш, як той, хто робить вигляд, що п’яний, хоча насправді тверезий, як скло. Гості сміялися, але для Роуена це було як ляпас. Він вважав, що Райвен навмисне затьмарював його день. 

Важко було повірити, що мій Райвен міг утнути щось подібне. Але тепер принаймні зрозуміло, чому Роуен так його не любить. Я б, мабуть, також образилась на того, хто викинув таку кадриль на моєму весіллі. Але невже король та королева не намагались його приструнити? Те, що розповів Орел, як на мене, виходило за межі звичайних дитячих витівок.

— Останньою краплею для Роуена мабуть став момент, коли під час чергової сварки, він спробував присоромити Райвена, вказавши, що в дев’ятнадцять років час давно вже було подорослішати і стати справжнім чоловіком. 

Молодший Дра’Зір спрохмурнів. Не легко, вочевидь, давалися йому розмови про минуле. Та все ж, він продовжив.

— Саме тоді Райвен вдарив в найболючіше місце. Він з уїдливою усмішкою зиркнув на Роуена і сказав: “Час вже давно було обзавестись дітьми, чи ти не справжній чоловік?”.

Я задихнулась від шоку. Як? Як він міг таке сказати? Наскільки ж боляче мабуть було в той момент Роуену. Таке приниження, та ще й від власного брата! Мені стало до біса шкода його. І хоч його вчинки не мають виправдання, бо ж він нашкодив не лише Райвенові, але й звичайним калдарійцям та лотірґенцям, та все ж зараз я могла йому лише поспівчувати.