17.1

Руарі тихо хмикнула, відкинувшись на спинку стільця, і кинула швидкий погляд на Орела, який саме в цей момент розповідав Софі щось про вишуканість королівських паштетів, ніби це була найцікавіша тема у світі. Вона ж лише кивала, тримаючи в руках печиво, яке так і не наважилася відкусити.

— Гей, — я знову звернулась до Руарі, поки молодший Дра’Зір та Софі були зайняті, — а де Сав? 

Нага ковтнула зі свого кухля.

— Напівкровка поїхав додому.

Я нахмурилась.

— Хіба він не збирався навідати рідню пізніше?

— Так і було. Але вони засипали його листами і збирались приїхати сюди. Тому, плани змінились, — незадоволення Руарі сочилось в кожному слові.

— Але ж його рани…

— Які рани? — Орел відволікся від розмови з Софі і поглянув на мене. — Сав теж поранений? Сильно? 

Він відставив своє горнятко і нахилився ближче, чекаючи відповіді. 

Руарі підхопила ще один шматок м’яса, кинула в рота і облизала пальці з демонстративною недбалістю, дивлячись на мене. Вочевидь, нага не збиралась відповідати і віддала цю честь мені.

— Сав втратив руку і око, — видавила з себе я.

Принц завмер.

— Втратив…

Орел сидів нерухомо, не кліпаючи і дивлячись в одну точку. 

На мить здалося, що він зібрався щось сказати — різке, емоційне, — та вчасно прикусив язика. Лише короткий зойк повітря вирвався з грудей, той, що більше схожий на стриманий стогін, ніж на подих.

Я прикусила губу та відвела погляд. Звісно він цього не знав, я ж писала королеві лише про Райвена. І якщо з пораненням брата Орел встиг змиритись, то новина про травми Сава явно вибила його з колії. А я вперше задумалась, що Сав не лише для Райвена міг бути  близьким другом. Чомусь тоді, коли сам же Орел розповідав мені при першій зустрічі про взаємини між Райвеном та Савом, мені не прийшло в голову, що для нього він теж друг.

— Як він… — пробурмотів Орел, мабуть сам не до кінця усвідомлюючи, що хотів спитати. Як він, що? Почувається? Справляється? 

Руарі нарешті припинила жувати.

— Та годі вам, Ваша Високосте. Це ж Сав! Він наступного дня вже дратував всіх навколо своєю непробивною дурістю.

— Дратував тебе, — додала я з усмішкою, — та і тут ти лукавиш.

— Тц, — вона відвернулася, знову закинувши в рота шматочок м’яса.

Орел помітно розслабився, варто було нам почати жартувати. 

— Отже, Сав… в порядку?

Я знизала плечима.

— Якщо його і турбує щось, то він дуже майстерно це приховує. З боку здається, що він сприймає це як… як… — клацала я пальцями, намагаючись підібрати правильне слово.

— Як цікаву пригоду, — виручила мене Руарі. — Втім, якщо вас цікавить моя думка, я вважаю, що для нього це і є цікава пригода з додатковими випробуваннями. Він вже почав складати плани тренувань, щоб навчитись не лише в побуті послуговуватись однією рукою, але і в бою. А на око притулив пов’язку, як у пірата. Де тільки взяв. 

Я хихикнула.

— Азмір купив на ринку, — відкрила секрет я. 

— Ну звісно, цей дурний драгорт, — Руарі закотила очі, роблячи ковток свого напою. — Щось його забагато останнім часом. Треба вручити йому лютню і нехай йде десь пісень співає, а не суне свого носа куди не просять.

— До речі, про лютню, — я усміхнулась Орелу, бажаючи змінити тему, — Софі вміє грати.

Орел підняв брову, його очі спалахнули цікавістю.

— Лютня? Справді? — Він нахилився трохи ближче, і його голос став ще м’якшим, майже заворожуючим. — Ви зіграєте мені?

Софі, яка досі стискала печиво, наче воно було її рятівним колом, підняла погляд. Її очі зустрілися з його, і на мить здалося, що вона забула, як дихати.

— Я… ну, це не те щоб я… — Вона запнулася, а потім, зібравши всю свою мужність, випалила: — Я граю, але не впевнена, що вам, Ваша Високосте, це буде до вподоби.

Руарі не витримала й голосно пирснула, ледь не впустивши свій кухоль. Мені довелось непомітно наступити їй на ногу, щоб вона не бовкнула чогось зайвого. 

Орел, або справді не помітив цього, або як вихований принц зробив вигляд, що не помітив. Він, не відриваючи очей від Софі, взяв її руку в свою і підніс до своїх губ.

— Пані, я готовий слухати навіть якщо ви виделкою по склу будете шкрябати.

Подруга розпливлась в дурнуватій милій усмішці, і я накрила обличчя долонею. О, Пресвяті жерці, до весілля щойно точно додалися з десяток дітлахів.