Розділ 10

Жодних перевдягань, жодних причепурювань. Я вийшла в сорочці, тримаючи спину якомога рівніше, підборіддя високо, наче справжня господиня цього дому. Хоча, якщо вже говорити без зайвої скромності, я і була господинею маєтку! 

— Вам я потрібна? 

Ох, я пишалася собою! Голос навіть не затремтів, холодні нотки чітко вказували на мою “радість” від зустрічі. Шкода, що Райвен не оцінив. Але він був надто сердитий, про що свідчили його примружені очі і нахмурені брови. Проте, все ж це ніщо у порівнянні з виразом обличчя Роуена. Чиста, первородна лють і ненависть викарбувалась на ньому, спотворила його так, що від королівської краси майже нічого не залишилось. Він почервонів, його чоло вкрилось потом, а на скронях виділилися вени. В очах я бачила лише безжальність і ворожість, жодного натяку на бажання докопатися до істини. Ні, Роуен прийшов не за правдою, вона йому, схоже, взагалі не потрібна була. Йому потрібен був лише привід і він, на жаль, його отримав.

— Треба ж, — голос кронпринца був отруйніше за тисячі отрут, — виповзла зі сховку. 

— Припни язика! — гаркнув Райвен, негайно вставши поперед мене, ніби збирався захищати до останнього. Хоча, я боялася, саме до цього все і йшло. — Не смій зневажати мою дружину!

Роуен зробив крок уперед, його очі палали гнівом. Його постава була напруженою, готовою до атаки, і я мимоволі відчула, як холонуть руки. Все тіло напружилося, готуючись до невідомих наслідків.

— Я буду робити те, що вважаю за потрібне. Зараз мене цікавить, що приховує ця дівка. Батько вважав, що ти її використав, але я не згоден був тоді, і, тим паче, не згоден зараз. Про неї нічого не відомо, її  колишній наречений мертвий, а вбивця досі не знайдений. Вона невідомим чином заволоділа Альдером, вона причетна до падіння стіни…

Райвен також зробив крок вперед і прогарчав:

— Не смій звинувачувати Нейрі! Вона не винна в тому, що відбувається!

Тут він звісно брехав. Стіна впала через мене, через мої дії. Втім, Роуен навряд вважав би це випадковістю. Враховуючи, що він майже прямим текстом звинувачує мене в змові проти Райвена і власне проти королівства. Добре, що ми так нікому, крім Руарі та Сава, не розповіли правду. 

— А напівмертвий драгорт у тебе в лазареті? Це що, не доказ?! На ньому живого місця немає, і не розповідай мені казки. Такі рани жоден хижак не залишає!

— Зате залишає Бертрійський ліс! 

— Якщо там чаклувати! — гаркнув люто Роуен, впевнений у своїй правоті. — А всі знають…

— Але коли ти у відчаї, ти використаєш магію і там! Краще скажи-но мені брате, — Райвен глузливо, уїдливо цикнув, — якщо в тебе всюди шпигуни, навіть в моєму палаці, то чому ж ти не знав про напад на Нейрі завчасно? 

Роуен зневажливо скривися і вигнув брову.

— Напад? О, то ти намагаєшся випрадати свою дружиноньку–злочинницю вигаданим нападом?

Щось було не так. Я переводила погляд з одного на іншого, і  мені з кожною секундою проростала впевненість: Роуен знав про напад. А Райвен підозрював причетність Роуена, навіть ще до того, як той з’явився в нашій кімнаті і почав кричати. 

— О, то ти так заговорив? — Райвен вишкірився, очевидно втрачаючи контроль.

— Замовкни, і дякуй, що вона ще не у в’язниці або на шибениці. З цього дня, я забороняю їй покидати стіни цього маєтку! І пришлю свою людину, щоб наглядала за дотриманням мого наказу.

Слова Роуена викликали не стільки обурення, скільки тривогу. Я не могла залишити Альдер без нагляду.

— Але таверна! — вигукнула я.

Райвен схопив брата за комір його сорочки і притягнув до себе, люто прогарчавши:

— Ти не смієш наказувати. Ти не король!

— Я вже майже король! І якби не твої постійні капості, я вже б ним був!

Що ж, Райвен не розповідав мені не лише про моїх батьків. Втім, зараз я не могла злитися на нього, адже як би не це, можливо мене справді вже б стратили. 

Цікаво, чи знає королева про все це, про те, що її сини вже почали війну між собою, як вона і боялася? Ми не спілкувалися з нею з того дня, як приходили до палацу. Райвен казав, що вона дуже втомлюється, адже підтримує своєю силою короля.

Роуен відштовхнув Райвена, але шматок тканини з його сорочки залишився в руках мого чоловіка. Ситуація ставала дедалі гіршою, і я не вигадала нічого розумнішого, ніж спробувати стати між ними. 

— Нейрі, не лізь, — Райвен схопив мене за руку і заштовхав собі за спину. Кинув Руарі, і та відтягла мене подалі, ставши переді мною, як справжня захисниця. 

— Руарі, — я хотіла достукатись хоча б до неї, — треба це зупинити.

Вона тільки шикнула на мене.

— Ти справді не лізь. Повір, все серйозніше, ніж ти думаєш.

Цікаво, мене вважали за ідіотку? Серйозніше ніж я думаю? Та куди вже серйозніше?! Райвен та Роуен встали в бойові позиції!

— Я завжди знав, що ти хочеш зайняти моє місце, — кронпринц люто зиркав на брата.

Райвен знову зробив крок вперед, його очі палали гнівом.

— Це не я, Роуене, а ти завжди прагнув влади за будь-яку ціну! Батько ще живий, а ти вже корону приміряєш? Ти драздів зрадник! Це ти послав найманців, це ти дозволив аристократії підняти голови і чинити беззаконня. Що дивишся, думаєш я не знав цього? Кажеш пакості? Я рятую народ Калдарії та Лотіргену від твоєї жадоби і жорстокості!

Роуен здавалося, кипів від люті. Його кулаки стиснулися, а обличчя пішло червоними, майже фіолетовими плямами.

— Рятуєш?! Твоя клята дружина всьому виною! Її давно треба було вбити, але ніхто не слухав мене. Вона загроза, а ти її прикриваєш! Якщо хтось і зрадник тут, то це ти!