9.1

Райвен з кожним словом підвищував голос, але його міцні руки в той же час стискали мене так сильно і відчайдушно. Не важко зрозуміти, що він хвилювався. Я б мабуть теж кричала б, якби ми помінялися місцями. 

— Я просто, хотіла тебе побачити, боялась, що тобі погано, — сказала і не змогла більше стримувати сльози.

Я вчепилася в його сорочку, уткнулася в груди і дозволила собі нарешті випустити все те, що кипіло весь час. Сльози лилися бурхливим потоком, з губ зривалися завивання, змішуючись з нерозбірливим бурмотінням. А Райвен тільки гладив мене по мокрому заповстаному волоссю і мовчав. 

— О, то ти вирішила, що мені буде краще, якщо ти влізеш в якесь лайно чи що?! — він майже гарчав, його голос наповнився нотками злості. 

Власне, мабуть, він мав рацію. Якби я тільки почекала трохи, то нічого б взагалі не трапилося б. Але ж як мене зачепили його слова!

— Не смій на мене кричати! Якби ти був поряд, цього всього не сталося б!

— Ти мене прогнала, взагалі-то! Чи забула?! 

Я засмикалась в його руках, щоб відійти, але Райвен тримав міцно. 

— Я була засмучена! Ображена! Ти вивалив на мене інформацію, яку приховував довгий час і чекав, що я спокійно все прийму? Можливо мені варто було стриматись, але в тому стані це було важко, знаєш! Міг би і подумати про це! 

Як же мені хотілось його вкусити, або нагримати, або ще щось, що могло б допомогти вивільнити гнів, який зжирав з середини. Я припхалася до нього посеред ночі, пережила справжнісінький жах, а він ще й смів кричати та сваритись на мене?! 

— О, ну вибач, що я в тебе такий ідіот! 

Райвен глибоко зітхнув, його руки все ще міцно тримали мене, не даючи відійти. 

— Я не хотів, щоб все так сталося, Нейрі, справді не хотів, — його голос став тихішим, і тепер в ньому звучало більше жалю, ніж злості. — Але я теж людина, я теж помиляюсь. Якби міг відмотати все назад, то звісно, що вчинив би інакше. 

Я затихла. Припинила спроби вирватися і знову уткнулась йому в груди.

— Не роби так більше. 

— Не буду.

Якийсь час ми стояли мовчки. Райвен гладив мене по волоссю, по спині, а я… Я розуміла, що повинна розповісти йому правду про розмову з його матір’ю, але не знаходила в собі сил. 

— Тобі треба прийняти гарячу ванну і відпочити, — Райвен відсторонився обережно і поглянув мені в очі. Ніжно окреслив великим пальцем лінію підборіддя. — А потім вже поговоримо. 

Я кивнула, шмигнувши носом. Гаряча ванна і відпочинок — це те, що мені справді було потрібно. Скинути з себе холодний мокрий одяг, змити бруд, разом з гнітючими думками, а вже потім наважуватись на важку розмову. Що не кажи, а вона буде важкою, в цьому я ні краплинки не сумнівалась. І можлива реакція Райвена лякала мене до дрижаків.

Чоловік взяв мене за руку, провівши до тих дверей, за якими справді виявилася розкішна ванна кімната. 

— Ти сама чи побути з тобою? — ласкаво запитав він, ставши позаду мене і поклавши долоні мені на плечі. 

Тепло.

— Сама, — мій голос трохи здригнувся. — А ти міг би дізнатися, як Азмір?

— Азмір? Чекай–но, той самий драгорт, який втратив лічину посеред Монріру?

Я кивнула.

— Так, він. Я просила його, щоб він привів мене до тебе, але… — знову в горлі утворилася грудка. Спогади про пережите викликали мандраж і неприємне тремтіння в тілі.

— Все–все, потім розповіси. Приймай ванну і відпочивай. Я скоро повернусь.

 Я дивилася, як він виходить з кімнати, і почувала себе дещо легше від його обіцянки. Залишившись сама, зітхнула, оглядаючи ванну кімнату. Вона була просторою і розкішною, з великим мармуровим басейном, наповненим гарячою водою, що парувала, та приємно пахла лавандою.

Знявши мокрий одяг і залишивши його безформною купою на підлозі, я увійшла в гарячу воду, відчуваючи, як тепло миттєво проникає в тіло, розслаблюючи кожен спазмований м'яз. Це було саме те, що мені було потрібно. Я занурилася глибше, відчуваючи, як вода змиває втому і напруження. Очі заплющились самі собою, і я ледь не заснула, дозволяючи думкам блукати.

Вже потім, коли вийшла з ванни і обтиралася теплим м’яким рушником, помітила, що рани, залишені шипастою ліаною не загоїлись. Кров, під дією теплої води, знову потекла по руці. 

— Точно, дух же казав, що сік ліани лише почасти стримує кровотечу, але не затягує самі рани, —  пробурмотіла собі під носа, озираючись навколо, щоб знайти хоч щось, чим можна перев’язати руку. 

Одягатись в чистий одяг і одразу ж замазати його кров’ю не хотілося. От тільки не могла ж я голою вийти!

— Якого..?! — вигук Райвена, який непомітно увійшов в ванну змусив мене здригнутися. 

Чоловік миттю опинився поряд, взяв мою руку і підніс до своїх очей.

— Нейрі, що це таке?!

— Як бачиш, мені є що тобі розповісти.