Розділ 9

Ми йшли знайомим коридором. Навряд, якби я була сама, то згадала б куди йти, але все ж. Там — картина, яку я вже бачила одного разу, там — колір стін та килимів. Проминули двері, за якими, як я пам’ятала, знаходився кабінет Райвена, з яким пов’язано стільки спогадів. Він тоді ще поводив себе, як останній придурок.

На тремтячі губи мимоволі заповзла усмішка.

— Як ти взагалі опинилася тут? — запитав Сав насторожено. — Та ще й в такій дивній компанії.

— З власною дурості, — буркнула присоромлено. — А що ти тут робиш? Хіба ви з Руарі не повинні були поговорити зі Старішими?

— Ми повернулись буквально годину тому. 

— О, то Руарі теж тут?

— Ні, ця скалка в дупі одразу ж помчала в Альдер, щоб захищати іншу, як виявилося, скалку в дупі. Уявляю який гвалт вона підніме, коли не знайде тебе там.

Гумор Сава, хоч і приправлений добряче сарказмом, змусив мене не усміхатися, а присоромлено опустити голову. Власне, все правда — справжня скалка в дупі, і так, подруга влаштує всім в таверні “веселощі”, коли усвідомить, що мене там немає. 

— Треба її попередити, — винувато промимрила я, не дивлячись на Сава.

— Та пізно вже, — відмахнувся він, поклавши руку мені на плече. — Вона вже підняла всіх на ноги, швидше за все. Та й куди Руарі піде після цього? Сюди, звісно. Тут вже й зустріну її. 

Ми зупинились біля дверей, дуже схожих на ті, що вели в кабінет Райвена: з червоного дерева, тільки без оздоблення кованими ліанами. Сав відчинив їх і пропустив мене вперед, запалюючи чарами лампи.

— Думаю, Райвен скоро підійде, — сказав він, не переступаючи порогу. 

— Ти не залишишся?

Сав усміхнувся і похитав головою. 

— Як би мені не хотілось почути цікавезну історію, але ні. Тобі треба переодягнутися в сухе, а мені — дізнатися про стан драгорта і зустріти оскаженілу від хвилювання нагу. Тому, до завтра, — зі смішком він вклонився, жартівливо зняв неіснуючого капелюха і попрощався. 

Залишившись сама, я роззирнулася. В цій кімнаті мені ще не доводилось бувати. Та що там! Я майже ніде в маєтку не бувала! Тільки в кабінеті Райвена і тій спальні, що минулого разу виділили мені, щоб привести себе до ладу.

Згадавши, в якому вигляді була тоді, мимоволі вирвався смішок. Це скоро стане традицією — прибувати сюди наче останній безхатько. Мокра, брудна, зі сплутаним волоссям я аж ніяк не пасувала до розкішної спальні принца.

Лампи, які запалив Сав, наповнював приміщення м'яким світлом, кидаючи теплі відблиски на меблі та стіни. Кімната була просторою, зі зручним великим ліжком, кількома кріслами та столом біля вікна. Важкі штори закривали вид з вікон на ліс. Та й що там можна було б розгледіти під час дощу, ще й вночі?

Пройшла повз ліжко, застелене ніжно–блакитним покривалом. Якби не була настільки брудна та мокра, я б з задоволенням впала б на м’яку перину, уткнулася б обличчям в подушки, оздоблені мереживом, і лежала б, відпочиваючи після всіх подій.

Великий камін займав центральне місце на протилежній стіні, і у ньому весело тріщав вогонь, проганяючи холод. До нього я і прямувала. Зняла мокру куртку, кидаючи її на одне з крісел, оббитих чорним оксамитом, і підійшла до каміну, простягнувши руки до вогню, щоб зігрітися. Відчувала, як тепло повільно проникає в тіло, розслабляючи замерзлі м'язи. 

Погляд зачепився за двері, які, певно, вели до ванної. Важко зітхнувши, відігнала бажання негайно кинутися туди, зняти з себе одяг і встати під теплі струмені води. Перш за все, треба було дочекатися Райвена, а вже потім хлюпатися та відпочивати. Хоч з мене, насправді, вже добряча калюжка на ворсистий синій килим накапала. 

В голові була суцільна каламуть, думки скакали, мов ті блохи на бродячому собаці. Ні вхопитись, ні відігнати, ще й викликали біль. Від хилювання за Азміра я миттю поверталася до спогадів про ліс, про того дивного духа, а слідом вже розмірковувала, як там Руарі. Тільки от хотілося не думати взагалі, відволіктися і спокійно відпочити та зігрітися. Але тепло від каміну не давало бажаного.

Двері розчахнулися так різко, що я підскочила від неочікуваності. І як вони з петель не злетіли? А слідом, швидко, мов тінь, до мене підлетіла фігура і загребла в свої обійми.

— Райвене, — вловила знайомий запах раніше, ніж побачила його обличчя.

— Нейрі, драздові кігті, що ти тут робиш о такій порі? Чому ти в такому вигляді? І чому мій охоронець говорить, що ти прилетіла на смертельно небезпечній тварюці, яку ніхто ніколи раніше не бачив?!