5.2

Нага ще не знала всієї історії. Ми з Райвеном так і не наважились їй розповісти. І справа була зовсім не в недовірі, бо її безмежна відданість не піддавалася сумнівам. Ми просто не знали, як правильно все подати. Чи відкрити всю інформацію, яка в нас була, чи частково? Та й чи треба взагалі, якщо ні я, ні Райвен самі до пуття нічого не розуміли.

— А цей старий вам нащо? — Руарі смачно вгризлася в яблуко і скривилася, наче їла не солодкий фрукт, а якусь багнюку. — І як ви це їсте? М’ясо — ось справжня їжа! Ну, ще риба теж непогана, але м’ясо то божественна страва.

— А навіщо тоді вкусила, якщо не любиш фрукти? — усміхнулась я. Іноді ця жінка поводила себе напрочуд дивно.

Нага знизала плечима і невинно, як їй певно здавалося, усміхнулася. Як на мене, це було більше схоже на оскал. Добре, що за час в Альдері я до всього цього звикла.

— Було цікаво, чи справді яблука на смак, як лайно, — реготнула вона і потягнулася за ягодами, залишивши надкушене яблуко на столі.

— Не псуй харчі, якщо вони для тебе такі огидні, — показала подрузі язика та злегка ляснула її по руці. 

— Жадібна ти, Нейрі! Жадібна і жорстока жінка! Де ж твоє співчуття до пораненої? 

— Там же, де і твоя совість, — парирувала я з задоволенням, передражнюючи її та злегка кривляючись.

Сміх Руарі звучав голосно і мав шиплячі нотки. Мені подобалось, що ми могли ось так дуркувати та обмінюватись дружніми шпильками. Колись так було лише між мною та Софі. Тепер же я мала більше друзів та близьких мені осіб. Якби ж ще й з Софі можна було частіше зустрічатись. Я за нею страшенно сумувала!

— То нащо вам Зерден? — Руарі закинула ногу на ногу і все ж схопила кілька ягід, уважно роздивляючись їх, перш ніж скуштувати.

— Є дещо, що він може знати.

Нага вигнула брову і вперлася в мене допитливим поглядом. Я бачила, як палали в неї очі від цікавості, коли вона примружилась. Та все ж, Руарі не продовжувала розпитувати, а мені не хотілось брехати. Останнім часом і так забагато брехні навколо. Тому я була їй вдячна за це.

— Ну і де той ідіот напівкровний? Довго нам його чекати? — пробурчала подруга роздратовано, кинувши оком на годинник. 

— О, ти так за мною скучила, що не можеш дочекатись нашої зустрічі, Вужику? 

Голос Сава пролунав із дверей вітальні, де він несподівано з'явився, немов би він весь цей час був тут, але майстерно ховався в тінях, чекаючи найкращого моменту для своєї драматичної появи. Райвен стояв поряд з ним, весело всміхаючись. 

А от я не розділяла їхні веселощі. Навпаки, в мене всередині все похололо. Чому Альдер не попередив про цих двох? 

— Єдине чого я не можу дочекатись, — зовсім не чарівно, як обіцяла раніше, вишкірилась Руарі, — то це відрізати тобі язика. Скажи дякую, що цього ще не сталося!

— Ти сама ввічливість, — так само іронічно та єхидно протягнув Сав, — як і завжди, Вужику. Але ми обоє знаємо, що в твоїх зубках немає отрути. Тож можеш кусати скільки завгодно.

— Я гидую кусати напівкровок, тим паче, таких як ти. Краще вже лайна наїстись!

— Принести? — протягнув Сав глузливо.

— Не треба, і від тебе смороду достатньо. Боюсь задихнутись! 

Так, вони обоє суцільна чарівність та ввічливість! Я аж мову втратила, поки слухала весь цей обмін люб’язностями. А Райвен, який швидким кроком йшов до мене, лише задоволено посміхався, наче наші друзі не ображали одне одного! 

Відкривши рота, я збиралась йому і їм вказати на недоречність поведінки, нагадати, що в нас є нагальна справа. Але Райвен притулив пальця до своїх губ, закликаючи мене мовчати. І обійнявши мене, палаючу від роздратування, сердиту та готову знову підвищити голос, відвів подалі від Руарі та Сава.

— Дай їм трохи часу, — прошепотів він, позирнувши на цих двох, які продовжували сваритись. — Хай покусають одне одного і заспокоються.

— Тобі це просто подобається, так? — шипіла я не гірше за нагу, примруживши очі і тицьнувши вказівним пальцем в груди чоловікові. — Ці образи, що летять на Руарі, вони тобі подобаються?

— Це подобається їм обом, — Райвен притиснув мене до себе тісніше, змусивши моє серце на мить затріпотіти. — Хіба ти не бачиш? А нам з тобою є що обговорити, поки вони зайняті.

— Якщо ти не збираєшся розповісти мені те, що приховуєш, то нам ні про що говорити, — пробурчала я, згадавши, що, взагалі-то бойкотую його.

Та варто зізнатись, мені дуже не вистачало обіймів чоловіка увесь цей час. І хай я бубоніла, хмурилась і сопіла роздратовано, та все таки не відсторонювалась. Не обіймала у відповідь, але дозволяла йому обіймати мене, притулившись грудьми до його тіла. 

Райвен важко зітхнув. 

— Нейрі, не починай, — в його голосі знову чулися холодні, наказові нотки. — Ми не повернемося до тієї теми і крапка! До того ж, є інші речі, які зараз справді важливі.

В мене ледь гарчання з горла не вирвалось. Руки стиснулись в кулаки. Хоча, звісно, я не збиралась лізти битись, та все ж, вони стиснулись, і нігті боляче впились в шкіру долоні. Мене злило ставлення Райвена, гризло те, що я так само приховувала дещо важливе від нього, але вдіяти з цим нічого не могла. Майнула думка, що можна обмінятись інформацією, зацікавити чоловіка відкритись, а натомість розповісти правду про розмову з королевою Маргарет. Та тільки, гадаю, це могло лише погіршити ситуацію між нами. А тому мені залишалось лише змиритися. 

— Які речі? — спробувала зробити крок назад, вивільнитись з його обіймів, та Райвен тримав міцно. І, схоже, відпускати не збирався.

Він кинув погляд на Руарі та Сава, які з запалом продовжували сперечатись та ображати одне одного, і знову поглянув на мене. Стишивши голос, щоб нас не почули при найбільшому бажанні, Райвен промовив серйозним тоном:

— Твоя знахідка, Нейрі. Треба розповісти цим двом усе!