4.3

Райвен закотив очі. З його губ злетіло важке шумне зітхання. Він провів долонею по обличчю, наче намагався стерти невидимий бруд. 

— Ти здурів, бла-бла-бла, конфронтація, — він роздратовано передражнював Руарі. Мій чоловік передражнював мою поранену вперту подругу! — Яка конфронтація?! Вибач, що нагадую, але тебе вигнали з общини і з роду! Ти тепер ніхто для них! 

Схопившись на ноги, придушивши гостре бажання підійти і добряче його струснути, я прикрикнула:

— Райвене! Це занадто!

Мій принц навіть не глянув на мене, хоч і трохи винувато опустив голову та підібгав губи. Можливо, він зовсім не хотів знущатись з Руарі, але сказаного не повернути. Вдарити в найболючіше місце, копнути свіжу рану —  ницо. І я могла зрозуміти все, але не це.

— Ну, тепер ми з тобою маємо хоч щось спільне, — гаркнула у відповідь нага. 

Райвен смикнувся, наче від ляпаса. Вочевидь, згадав, як його самого покарав батько, відправивши працювати в таверну і заборонивши використовувати магію. 

В повітрі висів густий шар напруги, настільки щільний, що здавалось, будь-яка іскра може спричинити вибух. Між Райвеном і Руарі, здавалося, так тріщало, що я боялась блискавки полетять. Серце у мене ледь не вискакувало з грудей, спостерігаючи за ними, сповнене жаги знайти рішення, воліючи допомогти. Але більше за все моє серце розпирала злість!

— Досить! — мій голос лунав так гучно, що і Райвен, і Руарі мимоволі повернули до мене обличчя, вражені та здивовані. — Чому ви не можете спілкуватися нормально?! Чому постійно намагаєтеся вразити одне одного словами, наче ви скажені пси, що відчайдушно борються за останній шмат м'яса?!

Обоє принишкли. Райвен злегка насупився, кинувши крадькома погляд на Руарі, але замовк. Без вибачень. Принаймні, він утримався від будь-яких нових гострих випадів.

Мій погляд перескочив на подругу, яка, задоволено вишкірилася, насолоджуючись мовчанкою Райвена. 

— Тобі весело?! — гаркнула вже на неї. — Це твоє життя на кону, зрозуміла?! Чи не заради цього ти просила моєї допомоги? Захисту та прихистку, чи не так?

— Так, — майже нечутно промовила вона. — Але я зверталася за допомогою до тебе, а не до... цього!

— Гей, я не "цей", а чоловік Нейрі, взагалі-то! І твій принц, якщо раптом забула. 

— Досі не розумію, що вона в тобі знайшла, — єхидно покривлялась Руарі.

Мені урвався терпець. 

— Ви двоє, замовкніть! Ти, Руарі, вляжся! Твої рани не загоїлись, тіло ослаблене, а тому просто лежи і не рухайся зайвий раз. А ти, Райвене, припини відточувати гостроту свого язику! Нам треба вирішити, що робити.

— Я вже сказав, що треба робити.

Так, він сказав. Але я не могла зізнатись, що її величність просила мене тримати його подалі від ігрищ за владу, подалі від конфліктів з Роуеном. Якщо кронпринц справді спробує сісти на трон скориставшись хворобою батька, то загризатись з головою роду Боград та генералом армії він не буде. А спроба таємно підключити Руарі до королівського джерела магії може спровокувати його. 

Мені треба було негайно вигадати інший вихід, і при цьому зберегти в таємниці розмову між мною та матір’ю Райвена. 

Намагаючись виглядати задумливою, хоча насправді відчувала себе наляканою, я шукала рішення. І добре, що чоловік та нага в цей час звертали на мене мінімум уваги — вони більше намагались вдавати, що не бачать одне одного. Руарі дивилась кудись в стелю з такою цікавістю, наче там секрети буття написані. А Райвен знову сів на столик, спершись руками на коліна, і тільки складка між бровами говорила, що він про щось замислився. І це щось його не тішило.

— Можливо, все ж краще під’єднати Руарі до Альдеру? — тихо та обережно, наче загравала з диким звіром, промовила я.

— Я ж вже казав…

— Так, але в ритуальному проханні Руарі просила не розповідати нікому про її стан. А щоб під’єднати до королівського джерела магії, її треба туди доставити, так? Не кажучи вже про інші перепони, які можуть виникнути. Зробити це і не потрапити нікому на очі? Маю сумніви, що нам вдасться. 

Це був найкращий аргумент, який мені вдалося вигадати. Все інше здавалося ідіотизмом. І, схоже, що підібрала я правильно, адже Райвен не почав миттю відкидати його, а замислився. 

Якийсь час ми всі мовчали. В мене руки пітніли від хвилюючого очікування. Я знала, що якщо цей аргумент не вплине на чоловіка, то мені доведеться вигадувати щось ще. Говорити ж правду не хотілося.

— Добре, — нарешті, сказав Райвен. — Під’єднаємо її до Альдеру. Але тільки тимчасово, доки ми не знайдемо безпечніше і стабільніше джерело магії для неї. Я підготую все необхідне для ритуалу. Та спершу…

Він підвівся і підійшов до дивану, опустився перед Руарі на коліна, оглядаючи пов’язки, що я наклала. Нага напружилась і скривилась. Вона навіть рота відкрила, збираючись, вочевидь знову заспівати своєї пісні. Та наштовхнувшись на мій колючий попереджувальний погляд так нічого і не сказала.

— Я ніколи не розумів ваших звичаїв, — голос Райвена звучав тихо, поки він розмотував рану на нозі наги. — Ти ніколи не подобалась мені, Руарі. Я бачив в тобі лише частину жорстокого народу, безжального та огидного мені. Ще більше дратувало, що мені завжди ставили тебе в приклад на заняттях бойової підготовки. Я чекав, що рано чи пізно ти станеш копією свого батька, і тому не хотів, щоб Нейрі прив’язувалась до тебе. Але я помилявся, визнаю. Тому припини бути скалкою в дупі, і дозволь мені допомогти. Не хочеш заради себе, то зроби це заради Нейрі.