3.1

Надто швидко він це запитав. Я всю дорогу від палацу додому думала, чи розповісти йому правду, чи ні. Але так нічого і не встигла вирішити. Наївно було вважати, ніби Райвен не запитає, ніби не захоче знати, але все одно я була не готова. 

Та моє мовчання, яке він трактував, певно, по-своєму, лише заохочувало чоловіка випитати подробиці. Треба відповідати, треба, хоч і не готова. Але що?

— Її величність, —  в горлі пересохло. Я пожалкувала, що поряд немає глечика з водою, — вибачалась переді мною.

Це було найбезпечніше, з чого можна почати. Адже королева справді принесла вибачення, я не брехала і не вигадувала. 

— Вибачалась? — схоже, Райвенові не сподобалось, те, що я відповіла. Тепер напружились вже його м’язи під моєю рукою, що лежала поперек його талії та під щокою, якою я вмостилась на грудях чоловіка. — Що саме вона сказала? 

Зітхнувши, я відірвалась від такого теплого тіла чоловіка і сіла, не дивлячись на нього. Він також сів, і я відчувала, що його погляд зараз був направлений на моє обличчя. 

— Її величність розповіла, що вважала мене не гідною парою для тебе, — кусаючи губи, говорила я, — і що вона говорила про це з тобою. Чому ти мені нічого не сказав?

Підвела очі. Райвен дивився на мене примружившись, насупивши брови. Він торкнувся рукою моєї щоки, ніжно погладивши розпашілу шкіру великим пальцем.

— Не хотів, щоб ти про це знала. Ти б засмутилася і, можливо, ще більше б жадала розлучення. Моя мати була неправа, її слова звучали жорстоко та упереджено. Я сказав їй про це, зізнатись, в доволі неґречних виразах. Проте, не вважаю, що маю перепрошувати. Ти — моя дружина, ніхто не сміє сумніватись в тобі, навіть моя мати.

— В мені? Чи в тобі? — підшпиняла його, намагаючись перевести тему в інше русло, аби тільки Райвен не продовжив розпитувати. 

Він збентежено пирснув та відвів погляд.

— Ну і в мені також, звісно. 

Щиро усміхнувшись його такому виразу обличчя, трохи винуватому та присоромленому, я сподівалась, що тема вичерпана. Та де там, Райвен, схоже, не планував зупиняти допит.

— Нейрі, вас не було доволі довго. Та й знаючи мою матір, я маю сумніви, що вона не могла б вибачитись при мені та Орелові, якби мова йшла лише про це. Що вона тобі говорила? 

Я не вміла віртуозно брехати. Точніше, звісно, кожен з нас брехав хоч раз в житті, особливо в дитинстві, та я не знала, як правдоподібно уникнути відповіді саме зараз. Райвен міг би помітити з легкістю спробу обману, адже втримати впевнений вираз обличчя мені було складно. До того ж, можливо якби я заздалегідь вигадала брехню, то в мене був би шанс. 

Але і правду говорити не хотілося. Врешті–решт, королева просила мене зберегти все в таємниці.

— Її величність говорила про тебе, — підбираючи слова, продовжила я, — про те, що вагітність була складною. Говорила, що не хотіла, щоб ти одружувався за примусом і що вважала дії його величності неправильними. А також сказала, що, не зважаючи на ставлення Роуена та короля до мене, до моїх вчинків, вона щаслива, що я стала на твій бік і захищала тебе. 

— І це все? — Райвен підозріло схилив голову набік. — Нейрі, ти надто напружена, щоб я повірив ніби більше нічого ви не обговорювали.

Я підняла очі і з впевненістю сказала:

— Ми зустріли принцесу Коралію.

Що ж, це не було обманом. Дружина принца Роуена справді прийшла до оранжереї, через неї королева тоді замнулася і різко змінила тему. Я не брехала Райвенові, я замовчувала частину розмови, але не брехала. Принаймні, таким чином намагалася себе заспокоювати. 

І Райвен відреагував так, як я й сподівалася.

— Коралію? — його очі потемніли, а щелепа ходуном заходила. — Мама її запросила?

Важко було зрозуміти, чи він запитував, чи обурювався, чи, взагалі, не вірив в таку можливість. Одне можна було сказати напевне — Райвен злився.

— Ні, навряд, — похитала головою. — Принаймні, мені здалося, що її величність не дуже зраділа візиту принцеси. У них, взагалі, хороші стосунки?

Так, я раділа, що чоловік вчепився в цю тему, не сумніваючись вже, що від нього щось приховується. Мені було огидно від себе, проте, лише частково. Можливо, я розповім Райвенові правду пізніше, коли сама повністю її усвідомлю, але не зараз. Королева ж просила мовчати, і я мовчала. А на добро це чи ні — час покаже.

— Коралія ніколи матері не подобалась, — Райвен зітхнув, ліг назад і потягнув мене за собою. Зручно вмостившись знову на його грудях, я проводила пальцями по його шкірі і уважно слухала. — Роуен обрав дружину собі під стать — хитру, честолюбну, жадібну до влади. Інтриги вона плете не гірше ніж павучиха своє павутиння! А зараз, коли батько хворий і Роуен став регентом, Коралія вирішила, що вона вже королева. До того ж не консорт, як наша мати, а правляча королева. 

— Невже вона сміє принижувати її величність?!

— Ні, не відверто, але я помітив, що слуги вже слухаються Коралію більше, ніж нинішню королеву. Вони йдуть до неї за вказівками, за наказами, навіть з проханнями. Орел вважає, що я драматизую, і справа лише в тому, що слуги не хочуть завдавати клопоту нашій матері, хвилюються за її стан та здоров’я. Та я так не думаю. З цим треба щось робити, поки не стало зовсім пізно.

Я вскинула голову, можливо надто різко, і вп’ялася поглядом в Райвена. Серце стиснуло лещатами від хвилювання. 

— Щось робити? — повторила його слова, і мій голос прозвучав хрипло та трохи тріснуто. 

Райвен посміхнувся, погладив кінчиками пальців мою спину. 

— Не бійся, — він підморгнув, — я не збираюсь влаштовувати переворот. Принаймні, поки Роуен не зробить свій крок. 

Мабуть, добре, що я так і не сказала йому правди. Якби він знав, що її величність говорила зі мною про загрозу, він би почав діяти? Що б він зробив? В цей момент я чітко усвідомила, що насправді не знаю цю частину його.

Стукіт в двері перервав мої роздуми. Райвен закотив очі, встав з ліжка, вдягнув швидко штани і пішов відчиняти. А я закуталась в ковдру і намагалася вгамувати тривогу, що отруйним плющем оповила серце та розум.