Розділ 3

Щойно переступила поріг нашої спальні в Альдері, я радісно зітхнула і мало не бігом кинулась до ліжка. Стрибнула і впала на нього обличчям в подушку, блаженно розтягнувши губи в усмішці.

— О-о-о, нарешті вдома! Як же тут добре!

Райвен тихо засміявся позаду. 

— Що таке, моя принцесо, ви втомились? 

О так, він злегка глузував. Проте, це швидше було грайливе глузування, добре, ніжне. Його тихий оксамитовий голос огортав, мов тепла ковдра. І одночасно той низький напівшепіт змушував серце битись вдвічі, а може і втричі, швидше. 

Райвен ліг поряд. Матрац прогнувся під його вагою. 

— Мишенятко, — шепнув чоловік, схилившись до мого вуха, і цим обпалив своїм гарячим подихом оголену на шиї шкіру, — ти така мовчазна. Не хочу, щоб ти мовчала. Хочу чути твій голос, навіть якщо ти не в настрої.  

Рука Райвена лягла мені на спину. Крізь добротну тканину я все одно відчувала жар дотику. “Невже він ніколи не мерзне?” — промайнула швидка думка та я не встигла її озвучити. Мій принц обхопив губами верхівку мого вуха і я задихнулася, від неочікуваності та бажання одночасно.

— Ти дуже гарна в цій сукні, — продовжував спокусливо шепотіти Райвен, накручуючи стрічки корсета собі на руку. — Справжня королева, а не принцеса. Моя королева. Моя богиня. 

Я відчувала, як послаблюються зав’язки на сукні, як стає легше і водночас важче дихати. Легше — бо Райвен потроху стягував з мене сукню. Важче, власне, з тієї ж причини. 

Його палкі губи торкнулись чуттєвої точки за вухом. Поцілунок — легкий укус — і знову ще один поцілунок. Я заплющила очі і завмерла, насолоджуючись чоловіковою ласкою. На мить все відійшло на другий план. 

— Ох, це на тебе так візит в палац подіяв? — вирвалось напівстогоном–напівзітханням у мене.

Він коротко засміявся, продовжуючи пестити мою шкіру своїми губами.

— Можливо трохи, — перевернув мене на спину і ліг зверху, — але більше за все просто скучив. 

— Ми ж були разом, — нагадала йому, коли він скинув з себе сорочку. Я провела пальцями по його пружним м’язам.

— Тебе одразу вкрали, як ми туди прийшли. Тож ні, не були. 

Неприємне відчуття, яке сховалося до цього, знову зашкребло. Слова королеви, наче наяву, прозвучали у вухах: “не розповідай Райвену”. І коли чоловік накрив мої вуста своїми, мені здалось, що поцілунок має присмак гіркоти, хоч від цього менш солодким та палким не став. 

Райвенові руки повільно стягнули з мене остаточно сукню. Провели по бокам, змушуючи шкіру вкритись сиротами, торкнулись стегон. Його пальці і пестили, і лоскотали, і, іноді, впивались з силою в потрібні місця. Його губи ловили кожен мій видих, кожен тихий стогін, а я танула під ним, знову забуваючи про все на світі. 

У цього чоловіка був справжній талант змушувати мене піддаватися йому. Якби в моменті він запитав бодай щось про те, що сталося в палаці, про мою розмову з його матір’ю, я б виклала все. Бо Райвенова пристрасть, Райвенові дотики та рухи зводили мене з розуму. Я втрачала себе, розчинялася у ньому в цей момент, розліталась на тисячі уламків і збиралась наново воєдино.

— Моє мишенятко, — низько хрипло шепотів він, коли його подих збився, розпалюючи в моєму тілі ще більше полум’я. — Моя красуня. Ти така солодка, така прекрасна. Мені тебе постійно мало. Я хочу ще і ще, і ще…

Ми рухались в одному темпі, — шаленому темпі, — наче справді не бачились дуже довго. Наче завтра не буде, і це наша остання мить. Ми цілувались відчайдушно, ніби падали в бурхливі води, хапались одне за одного, ніби намагались насититись до того, як потонемо. 

Стогони, шепіт, короткі, але щирі зізнання зривались з наших губ. Відчай та пристрасть — ось що керувало нами. Хоча, здавалося б, найстрашніше вже сталося. Але відчуття, що то був лише початок, не залишало ні на хвилину, крім моментів, коли ми віддавались одне одному, коли наші тіла сплітались та воістину первинні інстинкти виринали на поверхню. 

В ці миті були лише ми і жар нашої пристрасті. Більше нічого. 

— Ох, Райвене, — вскрикнула я, вигнувшись і впившись нігтями в його спину.  — О боги!

— Нейрі, — простогнав гортанно Райвен за мить після, вкусивши мене за плече, — ох, я божеволію від тебе! Моя!

Він затремтів, здригнувся всім тілом, і завмер. Я теж обм’якла, відкинувшись на подушку. Лише наше, все ще важке, дихання відлунювало від стін в кімнаті, змішуючись з цоканням годинника. 

Якусь мить ми навіть не ворушились, наче не бажали виринати з цього виру блаженства та спеки. Я ще й очі прикрила та не розплющувала, щоб утримати довше приємний післясмак та солодку млість. 

Але все завжди має свій кінець. І коли Райвен ліг поряд, коли пригорнув своїми сильними руками мене до себе, коли моя голова опинилась на його грудях, він раптом запитав те, про що я воліла, щоб він ніколи не згадав.

— То про що ви розмовляли з моєю матір’ю? 

Його тон був невимушений, спокійний, а тіло розслаблене. Він погладжував мою спину, грався з пасмами мого волосся, ніжно пропускаючи його крізь пальці. А я прикусила губу, не знаючи чи говорити правду, чи виконати прохання королеви. Добре, що моє серце все ще калатало і дихання досі не вирівнялося. Бо мені здалося, що це викаже мене в перші ж секунди. Проте, виказало мене інше.

Райвенова рука зупинилась на моїй спині, а сам він з підозрою проронив:

— Чому твої м’язи напружились? Нейрі, кажи, що там трапилось.

Любі читачі!

Щиро дякую всім, хто ставить лайки та додає книгу в бібліотеку! Мені дуже приємно))

А також мені цікаво, як гадаєте, Нейрі розповість правду чи ні?

Чекатиму ваших коментарів та припущень!

З любов'ю, Ксенія Мур