2.2

Пресвяті жерці! Я ледве проковтнула гірку слину, коли почула те, що почула. Невже її величність розповідала мені про те, як скоїла справжнісінький злочин? Чи в Калдарії це не вважалося злочином? Я про це ніколи не запитувала Райвена, але знала, що людям заборонено використовувати стародавню магію. Та що там, лише за знання заклинань, а тим паче, ритуалів, можна було навічно пропасти в підземеллях в’язниці чи катівнях. А королева так легко розповідала подібне мені? Чому?!

— Я використала зілля, рецепт якого зберіг мій рід, — нарешті вона подивилась мені у вічі. — І цим самим врятувала життя ненародженого ще тоді сина. Проте, це мало свої наслідки…

Поки її величність збиралась з думками, я стиснула руками спідницю сукні. Долоні були вологі. Наслідки? Які наслідки? Райвен нічого про це не говорив. Можливо, я дарма почала панікувати і нічого страшного, як встиглося вже подумати, не було. Та все ж, слова королеви викликали занепокоєння. 

— Про що ви? 

Її величність прикусила губу, рвано зітхнула і тихо, майже пошепки, відповіла:

— Райвен чує тіні. Точніше, чув, адже я заблокувала йому цю здібність.

Вона говорила впевнено, наче справді вірила своїм словам. А я… я думала над тим, чи могла королева втратити глузд від горя, через те, що трапилось з королем. Райвен чує тіні — так вона сказала. Але це настільки безглуздо звучало, що повірити в цю нісенітницю було важко. 

— Я знаю, що ти думаєш, Нейрі, — промовила вона, сумно піднявши кутики губ. Це навіть посмішкою важко назвати, хіба що гримасою. — Ти вважаєш, що я не в собі. Проте, певно на твоєму місці, я б теж так вважала. Ніхто ніколи з таким не зіштовхувався, про такі чи то дари, чи то прокляття, немає згадок. Та я точно знаю, що Райвен має таку здібність. І я боюсь її розблоковувати, хоч і розумію, що в ці неспокійні часи йому будь–що може стати в нагоді. 

— В нагоді для чого?

— Для того, щоб вижити і захистити найдорожче. 

Голова йшла обертом. Я не знала, як реагувати і чому вірити.

— Послухай мене, Нейрі, — королева Маргарет знову поклала свої руки на мої. — Ти можеш мені не вірити, звісно, ти маєш на це право. Проте, я прошу тебе не розповідати про те, що ти почула нікому. Крім мене і, тепер тебе, нікому не відомо, що я зробила. Якби хтось дізнався, що я зверталась до стародавньої магії — мене б стратили. Не врятувало б навіть те, що я королева. І я б не розповідала тобі цього всього, але відчуваю — ти єдина людина, яка стане на бік Райвена при будь–яких обставинах. Ти погрожувала королю та кронпринцу, намагаючись захистити свого чоловіка! 

Її величність раптом хихикнула, зовсім по-дівочому.

— Ох, бачила б ти, як вони потім лютували! 

Я спантеличено дивилась на неї і усвідомлювала, що геть зовсім втратила суть розмови. 

— А ви? — запитала у її величності, уникаючи прямого погляду. Було трохи соромно.

— А я раділа. 

— Раділи?

— Так. Ти стала на бік Райвена, сміливо кинула виклик, наразивши і себе на небезпеку, що, звісно, не є добре. Але я в той день зрозуміла остаточно, що помилилася. Ти чудова пара для мого сина і, сподіваюсь, донька для мене.

Я не могла не посміхнутися. Проте, смуток проник в моє серце. Якщо королева втратила глузд, то її слова нічого не були варті. Колись я бачила жінку, яка від втрати дитини збожеволіла: вона і не такі речі говорила, але ні краплі правди в її словах не було. 

Королева Маргарет потягнулась до прихованої кишені на сукні і витягла звідти старий маленький сувій, який радше нагадував лист чи велику записку. Витягла і протягнула мені.

— Це рецепт того зілля, яке я випила, — сказала вона, вклавши в мою долоню пергамент. — І закляття, яке я наклала на Райвена. 

Мені нічого не лишалось, як розгорнути сувій. Королева чекала, поки я прочитаю. 

Пелюстка кришталевої троянди, сльоза вогняного колібрі. Ці, та ще з десяток інгредієнтів, про які я ніколи не чула, були записані акуратним рівним почерком. А нижче рецепт і закляття, про яке її величність казала. Зілля я такого не знала, та й не могла знати, якщо воно справді стародавнє. А от закляття… Це закляття я вже бачила в книгах, воно дійсно направлене на блокування повної або частки магії. Проте, це все ще не запевняло мене в тому, що вона говорила правду.

Королева теж це розуміла.

— Я не знаю, як довести тобі правдивість моїх слів. Та все ж, сподіваюсь, ти мені повіриш. Врешті–решт, ти живий доказ того, що деякі речі, які всі вважали легендами, все ж насправді реальні. Хіба ні?

Вона мала рацію. Я терла пальцями старий пергамент, наче він здатен розкрити істину, а думками витала десь в Альдері. До мого приходу туди всі вважали, що в таверни не може бути Господаря, тільки Сторожник. До того, як Альдер пограбував палац, ніхто й уявити не міг, що він на таке здатен. Але це було. То чому ж не може бути правдою дар чути тіні? Хоча я слабко розуміла, як це взагалі повинно працювати.

— Якщо ви заблокували цю здібність Райвена, — тихо промовила я, повертаючи сувій королеві, — чи означає це, що він не знає про неї?

— Не знає, — похитала та головою. — Але дізнається, бо я збираюсь зняти свій блок. І саме про це я хотіла з тобою поговорити, Нейрі. Прошу, захисти мого сина, не дай йому накоїти дурниць.