2.1

Вона говорила про паніку на обличчі? Та саме після її останніх слів мене охопила справжня паніка! Мати і донька? Мати і донька?! 

Я кліпала очима та роззявила рота, як та риба в ставку, яку колись в дитинстві піймала. Певно, в неї були такі ж відчуття. Недовіра, шок, жах — все це змішалося в такому вихорі, що мене почало нудити від хвилювання. Хіба могла королева сказати подібне такій дівчині, як я? Хіба ж могла так легко прийняти в родину, враховуючи, що її старший син та чоловік ставляться до мене і близько не дружелюбно? Мене вважають загрозою. То чому її величність зараз виглядала такою ніжною, привітною та… люблячою? 

Ні, це точно мала бути якась перевірка. Тільки яка? 

— Ваша… в-величносте, — голос здригнувся, — я…

Королева Маргарет скрушно похитала головою.

— Вибач, розумію, що мої слова будуть не тактовними. Та я знаю про твої стосунки з батьками. І хочу, щоб у тебе була жінка, до якої ти завжди зможеш звернутися за порадою чи допомогою. І я також хочу мати доньку, до якої могла б так само звернутися.

— Але, — я вчасно прикусила язика. 

Ледь не злетіло з нього питання про принцесу Коралію, дружину Роуена. Вона хіба не така донька? Невже між принцесою та королевою натягнуті стосунки? Чи це було сказано навмисне, щоб я сама так і подумала? Ох, голова просто кипіла від думок!

— В-ваша величносте, — я сама собі нагадувала ягня, яке тільки і здатне щось бекати перелякано. Треба було терміново опановувати себе. Глибоко вдихнула, щоб хоч трохи заспокоїтися. — Для мене це була б честь, ваша величносте.

— Ну от, — королева чомусь зітхнула і дивно на мене глянула, — після розповідей сина та чоловіка, я вважала вас, леді Нейрі, куди войовничишою. 

Трясця! Я відвела очі і певно страшенно почервоніла. Таки її величності про мене розповідали все! 

Але…

Серце тривожно гупнуло в грудях. Якщо вона знала, що я погрожувала її старшому сину, то чому тоді говорила про мати і доньку? Чому вибачалась? Це була якась перевірка? 

Спантеличено, я перевела погляд на королеву і кілька разів швидко кліпнула, намагаючись зрозуміти її мотиви. Та тільки королева Маргарет зовсім не демонструвала затаєної злості чи розчарування в мені. Ні, вона все ще дивилась з теплотою, в її неймовірно глибоких очах плескалась…любов?

— Я не розумію, — все ж вирвалось у мене. Королева все ще не відпускала моєї долоні зі своїх рук. 

Звісно, мої слова звучали тихо, розгублено, та й я мала сумніви, що її величність зрозуміла, який сенс був в них вкладений. Але ні, схоже, я помилялась.

Королева Маргарет потягнула мене до невеличкої софи, яка розташовувалась прямо під вікном, і я слухняно пішла за нею. 

— Послухай мене, Нейрі, — раптом перейшла вона до менш формального звернення, — те, що ти зробила, неймовірно розгнівало мого старшого сина. Мій чоловік, наш король, також був не в захваті від твого вчинку, але думками з цього приводу він зі мною не ділився. Але я… я рада, що ти так вчинила. 

Ми сіли. Королева подивилась крізь вікно на засніжений сад і замовкла. Я ж не відводила погляду від неї, все ще намагаючись помітити підступ чи щось подібне. Намагалась, але так і не могла нічого помітити.

— Певно, я погана мати, — голос її величності звучав глухо та з легкою хрипотою, наче в неї в горлі щось застрягло, що заважало говорити. — Кажуть, всіх дітей треба любити однаково, не розділяти їх, не виокремлювати когось одного. А я… Райвен для мене особливий, Нейрі, він диво, якого я так довго чекала. 

Я мовчала. Розуміла, що вже нічого не розумію, а тому не мала що сказати. Ба більше, гадаю, мені не треба було нічого говорити. Не зараз, коли її величність розкривала душу. 

— Після народження Роуена всі цілителі як один говорили одне й те ж саме – більше дітей в мене не буде, — королева Маргарет все ще не дивилась на мене. — Не вистачить магії, не вистачить здоров’я. Я відчувала себе спустошеною, адже мій рід завжди був плодовитий. А тут — одна дитина і все, більше не буде. І хоч мій любий Гренар любив мене, запевняв, що йому достатньо і одного сина, я не могла з цим змиритися. Я хотіла велику родину, хотіла, щоб Роуен мав братів чи сестер, щоб не був єдиний і самотній. Та чим більше проходило часу, чим більше було невдалих спроб, тим сильніше я починала впадати у відчай та чахнути. Я зосереджувалась на Роуені, але в мене не виходило налагодити з ним теплих стосунків. Ні, він не відкидав мене. Впевнена, що старший син мене любить так само сильно, як і я його! Але він був закритий, надто холодний і, можливо, це моя провина. Поки я впивалася своїм болем, поки шкодувала себе, Роуеном здебільшого займались няньки та камердинери.  Я не дала йому тієї любові та тепла, на які він заслуговував. А потім, після дев’яти років молитв та благань, я знову завагітніла.

Здивовано кліпнувши, я відвернулась, приховуючи присоромлений вигляд. Цю історію не знали прості люді. Гадаю, ніхто, крім цілителів та самого короля, не знав її. Про такі речі не говорять, а тих, хто посмів би пліткувати, негайно стратили б. Але її величність розповідала мені, і я мимоволі почала відчувати себе частиною їхньої родини. До цього був лише Райвен, окремо від правлячого роду. Був він і я, наші стосунки, а тепер я сиділа поряд з його матір’ю, королевою Маргарет, яка розповідала історію, про яку не говорять першому ліпшому. Можливо, слова про матір та доньку все ж не були перевіркою? 

— Це було тяжко, — її величість зітхнула, певно, згадавши ті часи. — Вагітність весь час була під загрозою, мене постійно споглядали цілителі, я не могла зайвий раз прогулятися садом. І я боялася, що втрачу дитину, що не впораюсь і загублю через власну примху і ненароджене маля, і себе. Пригнічена цим страхом, я вдалася до старовинної магії, нікому нічого не сказавши.