1.1

Райвен злегка постукав кісточками пальців по масивному дерев’яному полотні. Я глибоко втягнула повітря, а вже за мить двері відчинилися перед нами. 

— Привіт, брате, — тихо привітався Орел, який і відчинив нам, а потім кивнув мені, — леді Нейрі. Проходьте.

Райвен першим увійшов, взявши мене за руку, наче я могла загубитися. Дурна думка, звісно він хвилювався не через це, але, чомусь, саме таке порівняння промайнуло в голові. 

Спальня короля була величезною, я, певно, таких кімнат ще ніколи не зустрічала. Високі стелі прикрашали фрески з давніх легенд Калдарії, де міфічні істоти та герої боролися та святкували поруч із богами. Важкі штори не пропускали ні промінчика яскравого полуденного світла, лише кілька свічок освітлювали спальню, а тому в ній царювала гнітюча напівтемрява. 

У центрі кімнати стояло величезне ліжко, вкрите шовковими простирадлами темно-синього кольору, що виглядали майже чорними при мерехтливому світлі від каміну. Поруч з ліжком стояв невеликий столик, на якому були розставлені флакони з ліками та кришталевий глек з водою.

Повітря в кімнаті було важким, пропахле травами та ліками, і я відчула, як до мого горла знову почала підніматися нудота. Однак цього разу вона була спричинена не ароматами, а тривогою: король лежав блідий, нерухомий і хрипло дихав. 

Райвен зупинився, чекаючи поки Орел зачинить двері, і тихо у нього запитав:

— Як він?

— Без поліпшень, майже не приходить до тями,  — так само тихо відповів молодший Да’Корт, наче навмисно затримавшись коло входу, — цілителі досі не знайшли причини.

— А що Роуен? 

Обличчя Орела задерев’яніло, а сам він швидко зиркнув в бік королівського ліжка. Там, біля короля, сиділа жінка, але я з нашої відстані не могла добре розгледіти її. Та судячи з вишуканого вбрання, яке навряд могла собі б дозволити цілителька, не те що прислуга, певно то була її величність королева. Мати Райвена. 

— Роуен… — Орел пожував губи, та підійшов до брата впритул, — він майже не виходить з королівських нарадних залів. Намагається утримати контроль над ситуацією, водночас розглядаючи варіанти... коронації.

Навіть я відчула хвилю обурення, що пронеслася венами. Що вже й казати про Райвена — він так стиснув щелепу, аж вилиці заграли! 

— Коронаціїї? — шепотів мій чоловік, та навіть так в його голосі чулася неприхована, первородна лють. — Батько ще живий!

— Я розумію твій гнів, Райвене, – поспішно відповів Орел, все ще тримаючи маску спокою на обличчі. Певно тому, що його могла побачити королева. Ми ж стояли до неї спинами. — Він вважає, що це найкращий спосіб зберегти стабільність в королівствах, враховуючи той хаос, що вже відбувається.

— Регентство теж! Ми ж домовлялись, що ніхто не повинен дізнатися про стан батька. А тепер Роуен просто використовує цю ситуацію як привід для своєї поспішної коронації. Це зрада.

Голос Райвена тремтів від придушеної злості, але він намагався тримати себе в руках, особливо перед матір'ю. 

Орел поглянув на Райвена з розумінням і скорботою в очах. 

— Я знаю, що це виглядає як зрада. Але Роуен діє, як вважає за потрібне. Він впевнений, що так краще для обох королівств. До того ж, він є кронпринцом і його коронація лише питання часу.

— Але ж не тоді, коли батько хворий! Це вже занадто!

Я стиснула його руку, намагаючись підтримати. Райвен поглянув мені в очі і його лютий погляд дещо пом’якшав. Глибоко вдихнувши, він стиснув мою долоню у відповідь. А я в цей момент, хоч і вдавала впевненість, адже йому потрібна була підтримка, насправді не могла не нервувати. Серце билося скажено, кров розливалась венами, наче бурхливий потік, який не мав перешкод. У вухах шуміло, а в голові проносився вихор думок, одна гірше іншої, які я вперто проганяла геть. Роуен мені не подобався. 

— І ще, — зам’явшись, відвівши погляд промимрив Орел, ніби сумніваючись чи варто говорити.

Його перебив мелодійний жіночий голос, від якого в мене всередині все затріпотіло.

— Досить там стояти, — її величність звернулась до синів. — Якщо я не чую вас, це ще не означає, що не розумію про що може йти мова. 

Я повернулася, щоб поглянути на королеву, і моє серце на мить зупинилося від здивування та захоплення. Її шкіра мала незвичайний для людей відтінок — м'який, ледве помітний блакитний, злегка перламутровий, що переливався під світлом каміна, нагадуючи поверхню дорогоцінного каміння.

Волосся її величності спадало хвилями, сяючи неймовірними відтінками, які змінювалися від темно-синього до сріблястого, ніби морська хвиля під місячним світлом. З кожним рухом голови, світло грало в її волоссі, створюючи ілюзію мерехтіння морської гладі. Великі, як у лісової кішки, очі були кольору найглибшої лазурі, в яких можна було потонути, забувши про все на світі. 

Її величність рухалась так граційно, що здавалось, наче вона не крокує по килимові, а пливе над ним. Навіть тканина темної, чорно–синьої сукні не шаруділа. Королева була втіленням неземної краси та величі, що стояла за межами звичайного розуміння. Вона була як живий символ Калдарії — загадкова, велична та казкова. 

Та з наближенням жінки, я помітила темні кола навколо її очей, важкість повік і втому в погляді. Вочевидь, королева не відходить від хворого чоловіка та не має повноцінного сну.

Отямившись вже тоді, коли жінка зупинилась перед нами і Райвен обійняв матір, я швидко присіла в реверансі, подумки картаючи себе за неповагу. 

Любі читачі!

Щиро рада бачити вас на сторінках книги!

А також хочу нагадати, що лайки та коментарі завжди надають більше сил та натхнення працювати :)

Питання до вас, мої любі, як ви вважаєте, що ж трапилось з королем? 

З любов'ю, ваша Ксенія Мур!