6.

* * *

Настав останній тиждень жовтня. Чиста золота осінь, останній теплий цілунок сонця землі перед довгим прощанням. Сашко розумів, що це його останній шанс. Він вважав за краще відкласти розкопки до весни, але тверезо визнавав, що так довго не витримає.

Була ще інша причина. У такій справі неодмінно потрібні свідки. Повним божевіллям буде одному повернутися на Скіфське городище! Сашко міг довіритися у своїй авантюрі лише двом друзям, Віталю та Женчику. Вони навчалися на одному курсі, у них теж закінчилася практика. Причому Женчик на прізвисько Колобок влаштувався найкраще — до групи, яка знімала рекламні ролики. Виявляється, для зйомок на природі їм дуже важливі екологічні норми, і там є експерт. А Женчик при ньому став стажером і отримав корисні знайомства на телебаченні.

Якщо хоч якесь стародавнє поховання справді існує, це сенсація! Можна зняти все на професійну техніку, висвітлити у ЗМІ та з шиком передати музею. Женчик — невтомний оптиміст, фантазер, миттєво спалахнув цією ідеєю. Віталь менше вірив у сенсацію і скарб, натомість він знавець щодо жіночої підступності. Красень, брюнет, інтелігент в окулярах, постійно закоханий у нову подружку, а то й двох, хоча при цьому він ще розлучається з попередньою. Коротше, Віталь з тих, хто у графі відносини завжди пише «все складно».

Сашко ставив друзям одну умову: якщо знайдуть скелет царівни, його треба знищити. Якісь інші знахідки — будь ласка — здавайте до музею.

— Ти що, містичних серіалів надивився? — жартував Женчик. — Скажи, що хочеш посипати кістки сіллю та підпалити!

— Саме так! Але перед цим поллю святою водою, — серйозно відповів Сашко. — Та це якщо кістки будуть. А не знайдемо, то не знайдемо.

— Може, перш ніж носитись із металошукачами, наче психи, пошукати телефон хорошого лікаря? — пропонував Віталь. Друг не реагував на іронію та займався підготовкою до експедиції без жартів.

— Золотий номер з телебачення вже маємо, вистачить нам.

— Розколюйся, Сашко, що відбувається? Останнім часом ти більш ніж дивний, — причепився Колобок.

— Розкажу. Навіть якщо не повірите, дотримуватись правил обов'язково для всіх!

 Почувши, що за ними, ось-ось почне полювання привид наполовину змії, яка обожнює цілувати і душити студентів, Женчик витріщив очі.

— Гай-гай, брате, ти не вигадав нічого ліпшого, ніж привести своїй знайомій відьмі ще двох молодих гарних неодружених друзів? Сподіваєшся, ТАК вона від тебе відчепиться? Хочеш принести нас у жертву?

Віталь скептично промовчав. Сашко не оцінив жарт.

— Працюємо тільки світлим днем, поодинці у розкоп не ліземо, — похмуро повторив начальник експедиції. — Взагалі, нікуди поодинці не відходимо, навіть якщо особистий дзвінок чи інші провокації. Не піддаємося!

— А якщо дуже-дуще потрібно в кущики?

— Потерпиш до кінця робочої зміни, — вгадав Віталь.

Сашко знову не почув іронію в словах друга. І твердо, наче університетський воєнрук, відповів:

— У кущах і за деревами безперечно немає курганів! Тож іди спокійно. Джерело смертельної небезпеки для нас лише степ! Ліс можна вважати звичайною зоною.

— Гаразд, доживемо до вихідних, лопати є, металошукачі є… яка різниця, шукати скарб чи ганятися за примарою, все одно прикольно!

— Колобок, я вас попередив. Це не жарти.

— Та які жарти, Сашко, заради жартів я з важкою лопатою пішки на гору не полізу! Я хочу знайти скіфське золото!

— Звідки ти взяв, що воно там є? — поцікавився Віталь, протираючи окуляри, немов прояснював заразом і думки.

— Не ми вигадали, що цей шматок дикої землі — Скіфське городище. Скрізь написано, ти бачив роздруківки? Отже, там неодмінно щось є! — логічно видав Женчик Колобок. — А коли є передчуття, чи видіння, без різниці, гріх не перевірити!

З більшим чи меншим захопленням друзі із ним погодилися.