1.

— Прийдете на практику у понеділок. Нащо ви приїхали так пізно? Усі вже розійшлися, крім сторожа та чергових у лабораторіях тут нікого немає.

Сашко знизав плечима, сподіваючись, що виглядає наївно та безневинно. Як пояснити, що після другої зміни в універі йому нелегко кудись приїхати «зарано». Був натяк, що в інституті екології без проблем зарахують виробничу практику, можна з'явитися лише кілька разів на місяць і довідка у кишені! Ось він і притягся на далеку околицю міста, щоб встигнути застовпити місце практиканта. Але гладку тітоньку, яка йому зустрілася на сходах ґанку, вочевидь непокоїть дещо інше.

— Як тепер ви дістанетеся звідси? Скоро посутеніє!

— А в чому проблема? Я приїхав тролейбусом. Він, мабуть, ходить і у зворотний бік?

— Так, ходить, і маршрутки теж, але молодому хлопцеві ходити тут у сутінках не так безпечно, як хотілося б, — бідкалася співробітниця інституту.

— Овва! — не втримався Сашко. — Зазвичай це застереження стосується дівчат, а не хлопців. Але якщо у вас такий прогресивний райончик… Маніяк? Грабіжники?

Тітонька стиснула губи, не схвалювала жарт:

— Хіба не розумієте, тут довкола ліс…

— Міський лісопарк, — безтурботно відмахнувся студент. — Невже у ньому вовки водяться?

— Ви послухайте спочатку, потім смійтеся, — співробітниця стурбовано зітхала. — Я вас навіть проводити не зможу, мені піднятися до КП 4 і я вдома, а вам — у інший бік, щоб до міста їхати. Гаразд, запам'ятовуйте: піднімайтеся асфальтом, так само, як прийшли. Підйом пологий, він може видатися вам дуже довгим. Але не дай вам Боже скорочувати шлях до окружної траси, де ходить ваш тролейбус. Ідіть поволі, нікуди не звертайте, лісовими стежками не вештайтеся! Це справжній ліс, насаджений років триста тому ченцями тутешнього монастиря, щоб поставити хоч якийсь кордон...

— Кордон від чого? — у Сашка недобре захололо під серцем.

— Від скіфського степу! Погляньте, де ми, — співробітниця повела рукою, показуючи на небокрай, який проходив високо над їхніми головами. — Ми на дні долини. З одного боку, нагорі — монастир, внизу на кожному кроці цілющі джерела, тому тут й влаштували каскад озер та парк відпочинку. Схилами росте ліс, але вгорі, за лісом — справжній шматок стародавнього степу. Саме між цією долиною та окружною дорогою знаходиться археологічна зона – Скіфське городище. Приблизно п'яте-шосте сторіччя до нашої ери. Цілинний степ віддали під колгоспні поля, але ділянка дуже нерівна, суцільні гірки-ямки, стародавні вали тощо. Тож і сільське господарство, і будівництво тут, на щастя для нашого інституту, не задалося. Майже первинна дика екосистема за крок від мегаполісу. Чудовенько, еге ж? Але дісталася ділянка нам не лише з деякими проблемами щодо документів оренди, а й разом із стародавніми примарами… мінімум, із однією. Подейкують, ходить степом у сутінках чорна діва, шукає жертву. І особливо цікавиться молодиками, такими, як ви. Тепер розумієте?

— А… Місцеві казки! — зневажливо похитав головою Сашко.

— Якби ж то. Трьох хлопців уже знайшли задушеними нагорі, там, де вали. І всі студенти, зовсім молоденькі. Все найкраще за всіх знали, нічого не боялися, не слухали порад, ось і маєте… Тому, якщо життя дороге, степом не ходи! Ох, мені час бігти, затрималася сьогодні, — тітонька терміново спорядилася додому, а пізній відвідувач інституту відчув розгубленість. У легенду Сашко, звісно, не повірив. Але щось його збентежило.

— Е-е… вибачайте, а як відрізнити цю вашу місцеву пам'ятку від звичайної людини?

— Ніяк. Не лізь туди, де можна її зустріти, ото й не доведеться відрізняти! Запам'ятав? Ідеш асфальтом, тільки прямо, нагорі буде КП із шлагбаумом, а там до зупинки близенько. Хай щастить.

— Дякую.