Розділ 41

Концертне приміщення, окрім чималої сцени, має грандіозний зал із десятками столиків, за якими розмістилося настільки багато відомих облич, що навіть у мене очі розбігаються від помпезності.

Я мала сидіти за столиком зі своїм «плюс один»: Олею. Однак останні події поклали край нашому спілкуванню й, певно, ми вже ніколи не перекинемося й слівцем. Не знаю, чи здатна пробачити, але вона та її родичі з друзями тепер в будь-якому разі не пробачать мені.

Як сказала Аніта: «не велика втрата, враховуючи результати».

Я плескаю в долоні, широко усміхаючись до ведучої та ведучого на сцені. Залою котиться хвиля овацій, які розливаються моїм тілом, даруючи таке приємно тепло усвідомлення того, що я на своєму місці.

Ми доволі далеко від сцени, але в центрі. Назарій же зі своїми двома друзями та подругою сидять ліворуч, але на другому ряді, що складаються зі столиків, які здіймаються завдяки платформам-сходам.

— Навіть якщо не виграємо, — веде Аніта, прихилившись до мене. — Ми все одно вже перемогли.

Я шоковано шкірюся, не вірячи власним вухам. Зиркаю на менеджерку в білому костюмі та сріблі:

— Що я чую? Звідки ця поетичність?

Аніта заводить очі під повіки, але я бачу проблиск усмішки. Виявляється, вона й так вміє.

У залі темно, все світло спрямоване на ведучих. Дивани тут м’які, обтягнені темно-бежевою тканиною, а напої та закуски підібрані зі смаком. Намагаюся зайвий раз не рухатися, бо мене всю прямо-таки ковбасить через прилив емоцій, а щоки зводить через постійну усмішку.

Можливо, я б навіть хотіла, аби Дар’я не тікала з Матеєм на другий день після нашої зустрічі, а подивилася на мене в цій елегантній чорній сукні, перловому чокері й сережках. Глянула на ідеально укладене волоссям з закругленими вологими пасмами на скронях, як у 20-х роках. Образ вийшов сучасним, хоч із ноткою старої моди.

Особливо мені подобаються довгі напівпрозорі червоні рукавички в тон помади на вустах. Браслети начепили поверх них.

Захід розпочинається з презентації масштабної благодійної акції, а опісля ми рушаємо безпосередньо до нагород.

У моєму шлунку пурхають метелики, коли все плескаю та плескаю, вітаючи оваціями переможців у різних номінаціях. Відомі спортсмени, співаки, моделі та блогери. Прожектори, постійні фото, вигуки, тремтіння, сльози та обійми.

Коли справа доходить до «Найуспішнішого актора року», я затамовую подих разом з усім залом, а тоді:

— Назарій Жданович!

Зал вибухає оплесками, друзі по черзі обіймають Назарія, подруга цілує його в щічку, а відтак чоловік, застебнувши ґудзик піджака, простує до сцени. На величезному екрані одне за одним вмикаються моменти з серіалів та фільмів, де брав участь Назарій, а також його світлини з інстаграму.

— Дякую, — тихо каже він ведучій, забираючи свою золоту статуетку. Опісля обертається до мікрофона, то широко всміхаючись, то намагаючись зменшити емоції. Нервово випускає повітря, перед тим як почати промову: — Доброго вечора всім! Дякую вам за те, що вважаєте мене достойним цієї нагороди, а також величезна подяка всім тим, хто вірив у мене та довіряв головні ролі. Я вдячний своїм друзям за підтримку, а також своєму менеджерові за те, що завжди був поруч.

Оплески розкочуються залом, наче хвилі.

— Назарію, — звертається до нього яскрава ведуча. — Оскільки мені вже випала така шана, то не можу не поцікавитися вашими наступними проєктами...

Я опускаю очі до смартфона, досі всміхаючись цінній та по-справжньому чудовій людині, та дивлюся на нове повідомлення з інстаграма. Зазвичай я не звертаю на запити моментальної уваги, але, побачивши нік @death_namalovana натискаю з цікавості.

@death_namalovana: Ти мене дуже розчарувала, але я пробачаю тобі.

Моє серце перебиває відповіді Назарія, гупає так потужно, що навіть хвилі оплесків тупо розбиваються об напружені кістки.

@namalovana: Відстань від мене.

Помічаю, що пальці тремтять та пітніють, але намагаюся тримати себе в руках. Не зараз, не зараз, не тоді, коли наступною озвучать мою номінацію.

@death_namalovana: Ти ж не хочеш, щоб я зараз вивів на великий екран відео, де ти приймаєш душ п’яною?

Я тягну кутики вуст догори, плескаючи в долоні, попри те, що в очах починають збиратися сльози. Руки геть німі.

@namalovana: Що ти хочеш?

@death_namalovana: Лиши всі речі, окрім мобільного на стільці. Вийди в туалет. Далі я скорегую тебе. У тебе є десять хвилин.

— І в номінації «Інфлюенсер року» перемагає, — чоловік розкриває конверт.

Я озираюся натовпом, допоки грудна клітина прагне розірватися. Істерика на низькому старті, я вчуваю її в горлянці.

@death_namalovana: Якщо розкажеш кому-небудь, я не вагатимуся.

Бляха!!!

— ZhaNaura!

Натовп вибухає оплесками, допоки одна з моїх конкуренток зводиться на ноги, прикладаючи руку до серця.