Розділ 33

У наступний понеділок я навідуюся в студію на перегляд свого першого рекламного ролика. Камера чудово зняла танець, всі рухи виглядають гармонійно, хоч я і почувалася на зніманнях трохи закрито та навіть присоромлено.

Зала наповнюється оплесками після першого показу, ми тиснемо одне одному руки, сподіваючись на подальший успіх справи, а тоді я з Анітою їдемо готуватися до вечірнього подвійного святкування: рекламна компанія «Український Експрес» підписала новий договір з іноземцями та водночас запустила ролик інфлюенсерки Ангеліни Мальованої.

Я одразу додаю рекламу в історії інстаграму, готуючись продовжувати розкручувати бренд та робити все можливе задля того, аби викластися на повну. Це має вплинути на результати голосування «Інфлюенсер року».

Цього вечора я, звісно ж, вдягаюся в те, що для мене обрала тітка Назарія. Добре, пані Олександра звучить набагато краще та поважніше.

Синя шовкова сукня складається з короткої, але пишної спідниці та топу на зав’язках, наче в корсета, з довгими руками та голою спиною. Макіяж вечірній, а вуста червоні, хочу  я цього чи ні, бо така вже доля в Ангеліни Мальованої: бути показним манекеном. Як намальована. Картинка.

Через кількість ран довелося взяти босоніжки на високій платформі, а під низ капронові колготи. Волосся густо накрутили в салоні.

З Олею ми досі не бачилися, але я планую нарешті переступити через цю напружену межу завтра зранку. Домовитися про зустріч, навіть якщо доведеться влаштовувати її в неї в салоні. Та навіть на перекурі, на який Оля ходить винятково задля того, щоб відпочити, бо не палить, як сильна християнка. Навіть до церкви ходить.

Ми з Анітою стоїмо за високим та маленьким круглим столиком, попиваючи коктейль. Я взяла безалкогольний мохіто, але тепер чогось починаю жалкувати про свій вибір. Тривога надто сильно кусається, а усвідомлення, що не зможу розслабитися без випивки, починає викликати паніку.

— Я як головна бренд-менеджерка агенції, хочу висловити подяку людям... — провадить чорнява Дар’я Миколаївна.

Я відриваюся від прослуховування промови, озирнувшись темною залою клубу з чималою кількістю гостей в яскравому вбранні, яке блимає в очах через різнобарвні прожектори. Зі стель звисають червоні ліхтарики, а на кожному столику є фруктова нарізка та квітка в горщику.

Усміхаюся та киваю знайомому чоловікові, хоч і не зовсім добре розумію, хто саме він у цій сфері. Привабливий і десь я його вже бачила. Відтак обертаюся до Аніти в срібному комбінезоні, яка саме перевіряє смартфон, і вхоплююся за нове повідомлення, що вискакує зверху.

Я не встигаю прочитати текст, але чітко вловлюю слова «Назарій».

— Що сталося? — моментом питаюся, ставши ближче, але Аніта усміхається до жінки з довгим темно-русявим волоссям та чоловіка з білявим покрученим пасмами. У нього з-під коміра костюма стирчить пару татуювань на шиї, а на дівочій руці з десяток різнокольорових браслетів. Обидва високі та начебто належать до рекламної компанії, з якою працюють. Тримають одне одного під ручку, а отже пара.

— Еміліє, Зореславе, приємно вас бачити! — захоплено розпочинає Аніта.

На обличчях в парочки щастя та лише теплі слова, а я чогось нервую та смикаюся, мимовільно пітніючи. У вухах гудить мікрофон, голоси зливаються в один, опісля лунають оплески, музика, промова, оплески…

Треба випити, треба випити...

— Це ж за твоїм сценарієм створювалася реклама? — цікавиться Аніта, а Емілія привітно відповідає:

— Скажемо так, це одна з моїх найкращих робіт.

— Вона дуже скромна, — підтакує Зореслав.

Я тану. Цей мохіто мені не допомагає. Атмосфера така гнітюча й небезпечна, що коліна от-от візьмуть судомами.

— Зберися, зараз твій вихід, — Аніта кладе важку долоню на моє плече. Хоч би не знепритомніти.

— Що? — дивлюся на менеджерку, на її темний арабський макіяж і чомусь випалюю найпершу здогадку: — То був менеджер Назарія? Це ж він тобі написав? Або з ким ще ти про нього спілкуєшся? Здається, там була фраза «імовірно він зараз...»

— О Мадонно, не думай зараз про чоловіків! — шикає на мене Аніта. Вона починає злитися. Вмикає агресивну та непідступну жінку, яку годі переконати в чомусь, на що вона не погоджується.

— Як це не думай? — шоковано прискаю, ставши ще ближче. — Ти мені нічого не казала про те, що пишеш комусь про Назарія. Такі речі треба обговорювати! Я ж цілу виставу влаштувала довкола нього! Це якась співбесіда? Якийсь проєкт? Спільне інтерв’ю? Скажи мені, я не хочу...

— Ангеліно, — Аніта різко намагається перебити мене, але я так швидко вимовляю слова, що годі втрутитися.

— ...щоб потім мене застали зненацька. Мені треба знати все про нього. Скажи, покажи!

— А зараз до слова запрошується Ангеліна Мальована!

Я хутко блискаю сяйливою усмішкою, розтерши долоні, насичую погляд привітністю та захватом, та рушаю прямо до сцени під оплески залу.

Одна сходинка, дві, два кроки й от я забираю мікрофон з рук ведучого. Здається, він хтось із власників агенції, однак я зовсім розсіяна й всі ділові костюми для мене стають однаковісінькими.