Розділ 28

Так багато випивки...

Два довжелезні ряди різноманітних пляшок підсвічено жовтим ба навіть золотавим світлом, як і весь куточок бару загалом. У вухах гудять повільні біти, відбиваються ремікси пісень, а через оформлення приміщення поболюють очі.

Зали тут горять синявою, але зі стелі звисають золоті прикраси. Заледве не всі м’які дивани встигли зайняти, тому надаю перевагу алкоголю, як би по-дурному це не звучало. Не думатиму про погане, ніхто мене не чіпатиме й точно не вб'є.

Я повільно похитую головою з боку в бік, віддаючись музиці The Weeknd. О пів на десяту тут доволі непогана атмосфера.

На сцену виходять перші дві танцівниці, сукні та високе взуття яких виблискує мерехтливими блискітками. Клуб чималий, але найголовніше, що тут є окремий зал, який виконаний в ніжних бежевих відтінках і де розміщується спокійний собі ресторан. Два різні виміри, що розділяють прозорі дверцята.

Мої ж блискучі тіні піддаються впливу світломузики, а в пальцях, прикрашених перснями та довгим манікюром, який сьогодні змінила, переливається склянка з бренді.

Я тяжко зітхаю, піднявши голову та озирнувшись кругом себе на сцену. Довге волосся лоскоче плечі, а чоловіки раз у раз липнуть до мене, наче до меду, прагнучи пригостити зірку та затягти до себе в ліжко.

Я лишень хитаю головою, мовляв, чекаю на хлопця. Часом цього не достатньо, інколи вони сміються, а Назарій так і не приходить. Думаю, в такому разі краще вже напитися, як чіп, та загубитися на пару годин.

— Йому ж можна, — обертаюся обличчям до помаранчевого напою, яким мені наповнили половину бокала олд фешен, низького, але великого об’єму. — Спить з ким забажає, хоча популярніший за мене, — шепочу під носа, звівши брови. — А я також хочу спати з ким захочу.

Здіймаю келих, але його моментом перехоплюють за краї, забравши з моїх долонь.

— Е, — хутко обертаюся на гарному стільці до зловмисника, а Назарій нюхає фруктовий напій та чомусь кривиться, поглянувши на мене з поблажливістю в очах.

— Ти здуріла, — зрештою усміхається Назарій, спершись ліктем на барну стійку. Я широко розплющую розпалені цікавістю очі, зіскочивши зі стільця, а тоді так само фамільярно спираюся на стійку.

— На свій келих грошей нема? — грайливо веду, прокрутивши п’ятьма пальцями в повітрі. Чоловік лишень розчаровано киває, сумно бігаючи поглядом з одного мого ока на інше.

— Тобі не можна пити, ти знаєш? — він піддається вперед, щоб я почула його крізь Señorita Shawn Mendes & Camila Cabello. Серце романтично зітхає, а адекватний розум пакує валізи й забирається геть. — Ти поводишся, як придуркувата.

Я єхидно схиляю голову на бік, через що пасма заповзають до рота та перекривають очі.

— Трошки можна.

— Це — не трошки, — Жданович ледь здіймає склянку, а відтак робить невеликий ковток. — Це навіть мене покладе.

— Не лести собі, — скидаю брови, стерши усмішку. — Я не маленька дівчинка в низькій ваговій категорії. І в мене в сумці шокер, — зазначаю, самовдоволено фиркнувши.

— Я вражений, — провадить Назарій, поставивши склянку на барну стійку. Він чомусь опускає погляд на мої ноги, а я тим часом вивчаю його білу сорочку та краватку. Діловий костюм, ще й такий спокусливий. — Нові підбори?

— М? — опускаю очі, а за мить шоковано розтуляю рота. Так, звісно, я відчувала біль в пальцях, але не думала, що вони разом із п’ятками в бісовій крові, а шкіра розмазана, наче непотріб. — Бляха. Справді нове. Просто в м’ясо! — розводжу руками й б’ю ними по стегнах. — Є пластир? — здіймаю голову до  Назарія.

Він раптом заливається низьким  і до жаху щирим сміхом. Важка долоня лягає мені на лоба, прибираючи розпатлане волосся. Я починаю вертіти головою. Терпіння вибухає, наче повітряна кулька. З ляскотом відбиваю руку Назарія Ждановича своєю.

— Ти це пластиром не врятуєш, нумо, — Назарій махає рукою, збираючись іти. — Ходімо.

— Ні, я не піду, — розвертаюся, взявши свою сумочку на зовсім короткій ручці. — Я тільки прийшла!

— Нумо, нумо, потанцюємо трохи, — Жданович простягає долоню, а я зачаровано втуплююся в неї, заскочена зненацька. Серце верещить, стрибаючи на м’якому ліжкові та робить сальто.

— Разом?

— Звісно.

В шлунку розквітають неонові квітки, а кров всипає мерехтлива райдуга. Я підіймаю свою бліду долоню, тягнучи її до чоловічих пальців, а коли вкладаю, Назарій раптом сильно стискає пальці, смикає до себе, а за мить перехоплює за талію іншою рукою, йдучи геть.

— Агов! — обурююся, сіпнувшись, але чоловікові байдуже. Я не відчуваю ніг через глибокі рани й тому заледве встигаю крокувати під темною стінкою до виходу. — Це нечемно та по-звірячому! Ти мене надурив.

— Не плач, — іронічно благає триклятий актор, заводячи мене до роздягальні, де знаходить свою куртку. — В чому ти прийшла?

— Я хотіла з тобою потанцювати, — із сумом тягну, поплентавшись по пальто, а тоді так само розчавлено накидаю його собі на плечі. От же не пощастило!

— Я зрозумів, що подобаюся тобі, не повторюй це по декілька разів, — шепоче чоловік, допомагаючи мені засунути руку до потрібного рукава, бо чогось довго не можу його знайти. — Але тобі потрібно подихати й не тинятися вночі по клубах. Я не хочу смерті на своїй совісті. Думай головою, Ангеліно. Тебе можуть схопити та…