Розділ 27

Наша розмова з Анітою за чашкою кави повертає мене в недавні часи, коли все було добре. Коли не варто було хвилюватися через переслідування та стеження за мною у власному будинку.

— Отже, маю на примітці ось цю квартиру, — чітко та легко промовляє Аніта, ніби немає нічого дивного в причині переїзду. — Сьогодні я була там. Гарний стан, чудові меблі, біла та чорна колірні гамми. Вид на місто, сьомий поверх.

Я охоплюю чашку долонями, киваючи менеджерці, яка, здається, взагалі не потребує часу на сон або ж робить це з розплющеними очима.

— Ціна нас влаштовує. Одна простора кімната, велика кухня-студія. Ванна також в порядному стані.

Я планую винаймати квартиру, бо придбати нову чи відкрити кредит наразі надто заморочливо. Думки геть не там, а я ж досі не тямлю: шукаю собі тимчасове житло чи переїжджаю в один кінець.

— Чудово. Тоді я сьогодні туди переберуся, — погоджуюся, не відводячи очей від інстаграму, де оформляю нову історію. — Тільки треба зібрати речі з будинку. Його то перевірили на наявність камери, але не знаю, чи безпечно взагалі туди наближатися.

— Поїдемо разом, — Аніта обертає до себе ноутбук, хутко натискаючи кілька різних кнопок. — На таксі.

— Я сьогодні вночі припускала, що на того маніяка могла працювати прибиральниця. Я часто її замовляла на дім, — раптом зазначаю, глянувши на відточений, наче в скульптури, профіль Аніти. Жінка незламна:

— Можливо. Отже, пропоную їхати туди за годину, бо маю збігати до знайомої, — Аніта береться за сумку, поки я підібгаю вуста, нервово вистукуючи ногою по слизькій підлозі. — Я напишу тобі подробиці. Все, не роби дурниць та не влізти в скандали.

— Не обіцяю, — ліниво тягну їй услід, а відтак зморено розслабляю легені. — Це життя мене доб’є.

Я або розважуся, або вибухну. Потрібно випити.

У спогадах одразу виринає червона помада, яку забув стерти Назарій. Дотримуючись версії, що він був у клубі, я вирішую зіграти в дурну гру, яка відверне мою увагу від панічних думок.

Діставши смартфон, хутенько, поки не передумала, друкую Назарію Ждановичу особисте повідомлення.

Я: Який нічний клуб порадиш?

Він переглядає текст за пів хвилини, а відповідь надходить ще швидше.

Назарій: І тобі привіт.

Назарій: Skybar непоганий.

Чогось я так і думала, тому хмикаю, постукавши краєм телефону по поверхні столика. Деякий час обдумую влучну та сильну відповідь, а відтак друкую:

Я: Дякую за пораду.

Я: Якраз шукала, куди рвонути після дев’ятої.

Вимкнувши телефон, я повільно сповзаю спиною по зеленому диванчику, на якому сиджу в закутку кав’ярні. Така собі кімнатка для інтровертів, якнайдалі від зайвих очей. Грудями шириться тепло і тепер єдине, на що можу сподіватися: рибка таки клюне.

Інакше вийде тупо.

І може, мене вб’ють.

⛧⛧⛧

Забравши свої речі з квартири Олі, зачиняю двері на замок, ховаючи ключ в кутку коридору серед проводів, де й завжди, коли навідуюся до подруги й мушу повернути ключі.

Кухню швиденько довела до ладу, але ще не знаю, чи варто розповідати про те, що готувала на ній. Можливо, Олі зараз не до цього, а псувати нам обом настрій чогось не хочеться. Ми так давно знайомі, тож посваритися через дрібниці — останнє чого прагну. Впевнена, згодом подрузі стане легше, тому дам їй трохи простору, щоб не нав’язуватися. Вона на волосинці від істерики, і я розумію це відчуття.

Отже, нова квартира доволі простора й має чимало місця, щоб вдихнути. Тут самі лишень меблі та гола підлога, тому килимок, який притягла з колишньої вітальні, якраз до міста. Розбавлю космічну атмосферу.

Тут, у спальні, є чимале кругле дзеркало в тонкому золотому обідку прямо над білою тумбою, тому спиняюся біля нього, щоб оглянути себе.

Білий топ-бандо без рукавів непогано підкреслює груди та змушує мене хоча б на незначний проміжок часу перестати переконувати себе, що маю зайву вагу. На низу в мене рівні та широкі чорні штани в підлогу, з-під яких визирають золоті туфлі на квадратних підборах.

Накинувши пальто, виглядаю не надто оголено, як для дівчини, за якою ще позавчора стежили через камери, але водночас трохи спокусливо та з викликом. Особливо після того, як додаю фіолетового кольору вустам.

Відганяючи думки про записи з домашніх камер, я наспівую собі під носа пісню «До ранку». Це дурний вчинок: їхати до клубу о дев’ятій вечора, але, враховуючи те, що покликала Назарія, є речі страшніші. А саме:

Чого це я з ним фліртую?

Бо чоловік не заборонив мені цього робити. Якби було інакше, то вже натякнув би на не бажання знаходитися поруч зі мною. А його здивування, коли приготувала торта? Мені треба перевірити, чи справді симпатизую акторові так само сильно, як і він мені.

Я ж, Господи-Боже, назвала його привабливим на всю країну. Чого тоді гріха таїти? Ні для кого й ніколи не була секретом моя зацікавленість ним.

Ми просто... поспілкуємося. Трохи вип’ємо (якщо я маю рацію). Вирішую не дивитися зайвий раз у дзеркало, на секунду забути про своє обличчя та зовнішність загалом. Що як перестати думати гарна я чи ні, а натомість віддатися життю, забувши про привабливість? Чому б просто не поплисти за течією?